Твір-роздум дискусійного характеру в публіцистичному стилі на тему "Яка людина є інтелігентною

Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність?

Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм.

Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати.

Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.

Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми "родом з дитинства". От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.

Привіт!

-Привіт!

-Ти рано ходиш на цю спорт майданчик?

-Так, а ти?

-Тільки сьогодні перший раз прийшов!

-Зрозуміло, ну це добре що ти зважився, тут ми зможемо знайомитися з іншими людьми, займатися спортом, підтримувати себе в спортивній формі, а також развлекаться.

-Це якраз те що мені потрібен, адже у себе біля будинку коли я приходжу з мене сміються

-Не звертайте уваги, люди заздрісні, приходь сюди завжди, тобі тут будуть рад мені дуже приємно

-Ну тоді до завтра. я буду чекати тебе -Добре, я обов'язково прийду, бувай!

-Бувай!

5

Объяснение:

Найголовніша біда української мови та її ворог — це суржик. Само це слово означає мішанину різних видів зерна та борошно з цього зерна, а також взагалі борошно низького гатунку. Але у відношенні саме до мови не можна стверджувати, що це просто суцільна мішанина слів різних мов, і більш нічого. Суржик живе і розвивається за своїми законами: українські слова приймають дивовижні мовні форми, бо підкоряються правилам російської граматики та стилістики, змінюються за цими правилами, вживаються у невірному значенні.

Тому суржик — це не запозичення з інших мов, що є цілком закономірним та природним процесом. Взаємопроникнення мов неминуче відбувається у історичному та культурному просторі, особливо коли культури та мови близькі. Але іншомовні слова, вирази, якщо вони не вживаються бездумно, зі зневагою до мовних норм, — тільки збагачують мову.

Суржик — справа інша. Мовні покрути збіднюють таку могутню, таку красиву, таку багату українську мову, яка має досить лексичних художніх засобів, щоб можна було висловити будь-які думки, почуття, описати що завгодно, намалювати будь-яку картину.

Хтось називає суржик штучною мовою. Але я вважаю, що це не зовсім так. Все ж таки суржик не створювали навмисно, хоча це й специфічна мова, мовний феномен. Він виник природним шляхом і навіть має певні різновиди. Існує, наприклад, київський суржик та одеський суржик.

Але не раджу плутати розмовну мову та суржик. В будь-якій культурі літературна мова та її розмовний варіант відрізняються один від одного. Різні соціальні та професійні групи мають свій жаргон. Всім відомо, що у компанії підлітків спілкуються однією мовою, а у середовищі лікарів, шахтарів або юристів — іншою. Будь-яка група людей, об’єднаних спільним родом діяльності, має свої влучні слівця, боротися з якими можна з таким самим успіхом, як Дон Кіхот бився з вітряками.