Розкрийте дужки, вставляючи, де потрібно, прийменники. Із нагоди (ювілей), звернутися на (адрес), підприємство (?)виготовленню, секція (?) вивченню, сектор (?)(зв’язки), залежно (?) погоди, у (напрямок) міста, лишилось(?) спадок, поїхати (?) справа, іти (вулиця), проходити ( тінь), іти (поле), виключити (?) списки, (?) змозі, (?) походження, комісія (?) спорту, глибина (Байкал), береги (Дунай), середина (луг), артист (балет), приступи (кашель), склянка (чай), не боюся (мороз), командир (батальйон

Якщо ще раз перечитати вірш Шевченка "Мені тринадцятий минало..." і трохи замислитися над тим, що пережив Тарас Шевченко у дитинстві, то проблеми сучасних школярів здаються такими дрібними... Не подарували дорогий телефон, як ти хотів? А Шевченко часто голодний ходив, змалку вимушенний був працювати, щоб заробити на шматок хліба. Не такі кросівки тато й мама купили? А Шевченко сиротою рано став, босоніж до снігу ходив, як і багато інших бідних дітей в ті часи. У школі вчитися треба, а не хочеться? А Шевченко і хотів би вчитися, але грошей не було, і до школи він пішов "носити воду школярам", тобто працювати.

Те, що ми зараз маємо, перевершує найсміливіші мрії Тараса Шевченка у дитинстві. Тільки уявіть, як би зрадів такому селянський хлопчик, що жив за часів Тараса Шевченка, що всі можуть вчитися! І бідні, і багаті, і в містах, і в селах - всі! Немає неписьменних тільки через те, що у батьків не вистачило грошей на освіту дітей! А ми не цінуємо... ми звикли до цього, і навіть не замислюємось над тим, що ще нещодавно освіта була розкішшю. Не кожен міг собі її дозволити. І, хоча часи й змінилися, про це треба пам"ятати і цінувати те, що ми зараз маємо.

В мире живет много людей, и все разные. У каждого человека своя судьба, цель, опыт и жизненная правда. Но, видимо, все имеют одну общую черту - хотят оставить свой след на земле.

Это абсолютно естественно. Так повелось еще с давних времен. Ведь даже в древнем пословице говорится, что человек при жизни должен посадить дерево, построить дом и воспитать ребенка. Ребенок тоже продолжит род и передаст своим детям память о своих родителях. Таким образом, не прервется цепочка жизни, и человек не исчезнет бесследно. Это, конечно, правильно, но во все времена были люди, которые своим собственным примером расширяли это правило. Такими были великие гуманисты: Л. Украинка, Т. Шевченко И. Франко, которые настолько сильно любили свой народ, отдали ему так много творческого вдохновения, так искренне верили в его счастливое будущее и пытались его приблизить, что навсегда остались в его светлой памяти. И это справедливо. Ибо только человеку, который имеет столь горячее и искреннее сердце, что может вместить все боли и страдания своего народа, дается моральное право надеяться на то, чтобы ее «в семье вольной, в семье вольной, новой» помянули «незлым тихим словом».

На мой взгляд, только такой человек действительно оставляет заметный след на земле.