Випишіть слова в три колонки: 1) ті, яких не можна переносити {юнак); 2) ті, при переносі яких можна залишати дві перші букви {юн-нат) 3) ті, припереносі яких можна залишати три перші букви (юна-цький Те саме слово, якщо його можна по-різному переносити, записуйте в різні колонки (рі-зний іріз-ний).Армія, відступ, орел, уміно, склад, гудзик, іти, згин, рясно, обмию, оазис, раджусь, збуджене, яма, ящик, об'єм, саджанці, підзвіт, око, вздовж, вимір, ясно, ясен, оса, зумію.​

Літо – це час, який навмисне придуманий для відпочинку. Я так вважаю. Влітку можна відпочивати на природі: на морі, на березі річки, озера, в лісі, в парку або на галявині. А можна відпочивати просто у своєму дворі, на дачі,у затишному куточку. Влітку добре: навколо зелено, квіти. Вечори теплі, світлі, темніє пізно.

Цього літа я відпочивав на природі. Ми з батьками виїжджали на берег Дніпра та жили там у будиночку на базі відпочинку. Поруч ріс сосновий бір з високими, золотистими соснами. Там добре було гуляти в сонячні дні.

Тато з іншими рибалками ловив у ріці рибу на різні вудки. Він вставав дуже рано, ще тільки займалася зоря на небі. Він будив мене, я сам його просив це робити, тому що хотів з ним на риболовлю. Вранці вода у Дніпрі була тиха. Вона блищала, як дзеркало. Ми ловили рибу, але небагато, бо це була більше спортивна риболовля, ніж добування риби. Удень я відсипався після риболовлі, а потім виходив гуляти. Увечері я ще допомагав татові та мамі смажити шашлики на вогнищі.

Ще ми часто брали човен на базі та каталися по озеру. Я навчився гребти дерев'яними веслами! У мене виходить не гірше, ніж у мами. Ми брали в човен своїх знайомих, тітку, яка відпочивала в сусідньому будиночку, її доньку Лізу.

Той час літніх канікул, що я не проводив на природі, я провів у місті, у себе вдома. Я грав у комп'ютерні ігри, читав книжки та журнали, їздив на пляж, спілкувався з друзями. Мені сподобався мій літній відпочинок.

Про значення мови в житті людини, її функції в суспільстві сказанопереказано чимало. І не тільки майстрами слова, діячами культури, представниками політикуму різних країн, а й самою історією держав і народів. Тим дивнішим є той факт, що на початку XXI століття сучасній людині в Україні необхідно доводити прописну істину, блискуче висловлену російським письменником Костянтином Паустовським, — "Людина, байдужа до рідної мови, — дикун".

Спробую викласти кілька аргументів на користь такого судження. По-перше, дикуном називають людину з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. Тож мовець, байдужий до рідного слова, добровільно відкидає себе на кілька століть назад (за культурою спілкування, світосприйманням тощо).

По-друге, дикун користується недосконалим з погляду сучасної людини знаряддям. Оскільки мова — це наше основне знаряддя спілкування, недбалий користувач мовними засобами мимоволі починає залежати від майстерних носіїв мови.

Нагадаю і переносні значення слова дикун — відлюдна людина, аморальна. Отже, мовний дикун ставить себе поза суспільством. То чи варто обирати для себе таку долю?..

Майстерно показав подібне дикунство Микола Кулішна прикладі Мини Мазайла. Автор комедії не тільки висміяв спробу змінити прізвище, а й довів безглуздість відмови від рідного. Куліш так гарно грає зі словом і так любить усіх своїх персонажів цієї п'єси, що разом із ним починаєш вірити: здоровий глузд має перемогти, а будь-яка людина може навчитися шанувати своє рідне слово, не принижуючи чужого.

І тут варто пригадати слова Ліни Костенко: Людей мільярди, і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше.

Не слід забувати, що вимовлене слово прокладає тобі дорогу в життя, показує тебе спільноті, допомагає створити відповідне оточення. А це вже вибір кожного — залишатися дикуном чи цивілізованою людиною.