As Прочитайте речення, знайдіть і поясніть помилки в їхній будові. Відредагуусно речення.Андрій стояв у дворі, який був огороджений парканом, 1 чекав уо у саду було багато яблук, які дуже любив хлопчик, який щоклжав до дідуся, який працював садівником. 3. Де раніше була суа тепер граються хвилі моря. 4. Калитка шкодує наймитові шматка хліба, в працює на нього. 5. Найкращою виставою, які я бачив, є «За двомановиями». 6. За те, що він захворів, він пропустив тренування. . naстіні висить картина, а посеред кімнати - килим. 8. Ми працювали в саду, те шовесни гніздувалися там солов'ї. 9. Дівчина довго не співала, і вонане змогла взяти участь у концерті. 10. Ольга підійшла до того повороту, на якому стояла лавка, з якої вона любила дивитися на море.​

   Я - громадянин України 
      Я народився в Україні. Ця держава вільна і незалежна, а ще донедавна вона була складовою великої держави - Радянського Союзу. Я не знаю, як було жити у тій державі, але я твердо впевнений, що краще мати невелику, але власну Батьківщину. 
      Історичні корені Україні сягають давніх часів. На наш народ відомий свою неподоланністю та незнищенністю, великою і могутньою державою - Київською Руссю; Запорозькою Січчю. 
      Я гордий, що живу у цій країні. Вона ще молода, але ініціативна, вона має розумних синів, які піднімуть її. 
      Наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов. 
   

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.