З кожним із поданих слів складіть пари речень так, щоб в одному реченні слово було вжито в прямому значенні, а в другому – в переносному. гострий, легкий

На столі лежить гострий ніж. Гостре слово може образити людину. Легка пір'їнка опустилася додолу. У Дмитрика легка вдача.

Летом я буду отдыхать после долгого учебного года, гулять во дворе с друзьями. У меня немного друзей, мне с ними весело и интересно. Обычно, когда мы собираемся в условленном месте, начинаем с того, что рассказываем друг другу о учебном годе. Каждый из нас рассказывает какую-нибудь забавную историю. Думаю, что в этот раз у меня найдется несколько таких историй. Буду на даче родителям. Моя мама любит цветы, поэтому на даче у нас их много. Поливать цветы мне нравиться.
Но больше всего люблю ходит на рыбалку. Я хожу не один, а с папой. Иногда к нам присоединяются два моих друга. Всегда с нетерпение жду, когда папа освободится от домашних дел и скажет: "Давай завтра сходим на рыбалку". В это лето я хочу пойти ловить рыбу в другое место. Говорят, что там лов лучше. Мы никогда не возвращаемся пустыми. В этот раз тоже должно повезти. Ещё я очень хочу съездить на море, позагарать на пляже и сходить на рыбалку. Я c нетерпением жду самой лучшей поры года!

Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Україн­ська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем ро­зуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.

Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково зай­матись.

Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти лі­тературною мовою.

І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.

Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спіл­кувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше про­блем, де найбільше помилок.

Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інфор­мацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО­

ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовува­ти, одним словом — навчатись.

Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут немож­ливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.

Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобо­в’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».