Прочитайте речення. Погрупуйте і запишіть Іх у такій послідовності: а) означено-особові; б) неозначено-особові; в) узагаль- нено особові: г) безособові; г) пазнині. в кожному граматичну основу поленіть, чим вона виражена. 1. Хотілося швидше дізнатися про життя дорогих мені людей. (М. Чабанівський.) 2. Тиша. Тиша. Вітер жито колише. (В. Швець.) 3. Поживемо побачимо. (Нар. творчість.) 4. В лісі посутеніло. (М. Коцюбинський. ) 5. Прощатись не бу- демо так: До побачення, друже і брат! (Б. Олійник.) 6. високо - не будь гордим, стоїш низько не гнися. (Нар. творчість.) 7. Ні за чим не шкодую. Прожив, як уміп. (О. Підсуха.) 8. Без праці немає справжньої людини. (В. Сухомлинський.) 9. Зима в його Михайлівськім, зима! (В. Базилевський.) 10. щастя не шукають. (Нар, творчість) 11. Не обіцяй добро зробити людині, а якщо можеш, то зроби. (М. Карпенко. )

-Привіт Сашко!
- Привіт Олено!
- Сашко, а ти вирішив ким хочеш стати в майбутньому? 
- Так. Мені подобається говорити на різних мовах. Тому я мрію стати перекладачем.
- Так, це гарна професія
- А ким ти мрієш стати?
- А мені дуже подобається готувати. Тому я мрію стати кухарем та готувати в вишуканих ресторанах
- Мені дуже подобається твоя професія
- Сашко, а скільки мов ти знаєш?
- Я знаю сім мов.  Це Англійська,Німецька,Француська,Російська, Італьянська , Арабська та наша Українська..Але далі я хочу розвиватися і вивчити ще більше
 -Ти великий молодець. Я бажаю тобі і далі розвиватися
- Дякую, тобі теж.
- Бувай Сашко, мені треба бігти на танці
- Бувай

Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменитій казці «Маленький принц» сказав: «Найголовніше — те, чого очима не побачиш».
Що це — «те»? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? Душу? Вихопіть, щира краса людини насправді непомітна. Але якось же вона виявляється... В милосерді, чуйності, здатності любити... Згадаємо добре чудовисько з казки «Червоненька квіточка», якого Настенька покохала саме за красу душі. Згадаємо дзвонаря Квазімодо з «Собору Паризької Богоматері» Гюго, під потворною зовнішністю якого виявилися світлі почуття. Але ж некрасивим і інвалідам набагато важче зберегти щиросердечну красу, аніж звичайним людям. Саме обділені Богом фізично, вони нерідко бувають озлоблені на увесь світ. Якою ж силою душі треба володіти, щоб не образитися за таких обставин на всіх?
Одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного крісла. Ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. Бабусі на лавочці біля під'їзду, звичайно, розпускали плітки: «Дівчисько-то — інвалід, В тут раптом — весілля! Ну яка дружина з каліки?» Не знали бабусі, що дівчина ця — не звичайна, а «чудова» — так називає її чоловік. Не знали вони й іншого: у молодої подружньої пари багато друзів, які приходять до їхнього будинку, щоб поспілкуватися із завжди веселою і привітною господинею. І для них не існує інвалідного крісла, вони його просто не помічають...
Краса внутрішня непомітна, вона виявляється в усіх учинках людини, — у її душі. Це гармонія із самим собою та навколишнім світом. Вона руйнує стіну нерозуміння, зла, ненависті. Вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. Чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна краса? І звідкіля береться душевне каліцтво? Мені здається, що все це дано понад силу. Шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. Але вони є, і це вселяє оптимізм. Напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність...
І я впевнена, що щира душевна краса — це та сама краса, що врятує світ.