Укр: твір дискусійного характеру в публіцистичному стилі на тему "Суспільство, у якому я хочу жити» Рус: сочинение дискуссионного характера в публицистическом стиле на тему "Общество, в котором я хочу жить

укайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топукайна топ

Объяснение:ХЗ

Відповідь:

Колись давно, коли на світі панували звірі, жили собі два вовки.

Любили вони їсти варенички, готові були з'їсти хоч десять мішків цієї страви! Один раз до них приходить лисичка, і каже:

- Ну раз ви готові з'їсти стільки вареників, до мені?- хитро питає руденька.

-А яка нам з цього користь?- питають ті- І до чого тут вареники?

-Ну я ще не договорила- сказала солодко лисонька- я вам дам хоч цілу тонну вашої улюбленої страви, тільки якщо ви мені до , але раз ви відмовились то...- не встигла та договорити і вовки її знову перебили.

-Ми готові на все!- крикнули сірі.

-Тоді йдіть туди куди скажу, йдіть в той темнющий, старющий ліс. І зірвіть ягоди м'ятні. Я зроблю зілля і зроблю вам цілу  тонну вареників!

Вовки зібрались і пішли в ліс. А й дійсно він темнющий і старющий! Ще й вітер виє. Звірам було страшно та непривично. Але заради улюбленої їжі вони готові на все!

-Друже, тут так темно, я нічого не бачу.

-А мені дуже холодно.

Вони скаржились один одному, але таких ягід не могли знайти.

І тут вони побачили ворону.

-Що ви тут так пізно ходите? Невже щось шукаєте?

-Вороно, до ,будь ласка. Ми не можемо знайти ягіди м'ятні..

Ворона залилася сміхом

-Ви не перші хто їх шукає, але ви їх тут не знайдете. Як і в цілому світі!

Вовки перелякались і не розуміли, що їх обманули.

-Їх не існує!

-Як не їснує, нам лисичка-сестричка сказала що вони тут ростуть!

-Вас обманули, але я вам до , проведу вас з цього місця.

І тоді вовки зрозуміли один урок, ніколи не вір тому, в чому не впевнений!

Пояснення:

Відповідь:

У творах, написаних під час Другої світової війни, митці прагнули підкреслити патріотизм, мужність, силу волі захисників Вітчизни. Такі теми стали основними й у творах видатного українського кінорежисера та письменника Олександра Довженка, який у цей час був військовим кореспондентом. Реальні життєві факти були основою для написання його новел, оповідань, публіцистичних виступів. „Ніч перед боєм“ — це розповідь про дідів, з якими спілкувався сам автор.

Молоді вояки перед боєм запитують Героя Радянського Союзу, у чому ж секрет цього непоборного захисника Батьківщини. Виявляється, головним життєвим уроком для полковника Петра Колодуба стала зустріч із дідами Платоном та Савкою, яка, за словами героя, „перевернула всю душу“, зробила із звичайного колгоспного садівника мужнього воїна.

Савка і Платон — звичайні українські селяни, що перевозять через річку Десну бійців, які відступали під натиском нацистських військ. Ось яким змальовує автор одного із старих: „Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна... стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак“. Красивим та непохитним змальовує автор діда Платона: „Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас“. І хоча зовні вони спокійні, розважливі й стримані, проте відчувається, що всім серцем переживають поразку воїнів: „По сухому темному лицю текли сльози і падали в Десну“.

Діди — носії великого життєвого досвіду, мудрості, розважності. Мова персонажів насичена просторічними елементами. Висміюючи боягузів і панікерів, старі використовують форму удаваного нерозуміння: „Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете“. Звучать їхні спогади про синів Левка і Демида: „Коли б оце Левко із своїм полком та був тут, той би не одступив, ні. Той би цього човна повернув назад, та по шиям, по шиям!..“ „Отакий і мій Демид. Його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить. Куди твоє діло!“

Осудливі слова старих рибалок для тих, хто відступав, були образливими. Можливо, не завжди справедливо й не на адресу дорікають воїнам, одягненим у нове та часом позбавленим сили духу, але скільки гіркої правди й болю в їхніх словах! Своїми розмовами старі запалюють вогонь ненависті до ворогів Вітчизни в серцях молодих воїнів, пробуджують у них віру в перемогу: „Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!“

Самі діди спокійно ставляться до смерті. „Кому на війні судилося вмерти — так не викрутишся“, — говорить старий Савка. Вони доводять, що вміють не лише дорікати. Платон та Савка — справжні патріоти, бо ладні віддати за Батьківщину життя. Петро Колодуб довідується про загибель старих: виявилося, що вони перекинули човна з нацистськими вояками й самі загинули у хвилях Десни разом із ними.

Отже, діди Савка і Платон — уособлення мудрості, нескореності народу, його досвіду, героїчної історії. Я вважаю, що оповідання було актуальними не лише в роки війни, але й сьогодні, оскільки допомагає нам виховувати стійкість, силу волі в досягненні певної мети, почуття поваги до захисників Батьківщини.

Пояснення: