Їздив заєць До млина. П’ять пудів Змолов зерна. Цілу ніч У хатці тихо Випікала хліб зайчиха. Рано-вранці У хустинці Понесли зайці Гостинці: Пташенятам і звірятам, Хлопченятам і дівчаткам. Аж хрумтять окрайчики... Добрий хліб од зайчика. Позначити слова з суфіксом .

Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію. У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури. Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини. Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу. Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або гати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію. Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.

Наші предки шанували сонце. його проміння несло світло, тепло й радість. сонце дарувало врожай, за це йому були вдячні. як проникало сонячне проміння до домівки? звичайно, через вікна.   коли в хатках наших предків з'явилися перші віконця, це були зовсім невеличкі отвори. щоб засклити їх, майстри розкочували скляну кульку. тому кожне віконечко було круглим. пізніше для одного вікна використовували вже  чотири   скляних кружечки. чотири їх було тому, що віконце вважали поглядом на всі чотири сторони світу.   щоб до вікна увагу, його прикрашали. спочатку в ролі прикрас були витинанки зі шкіри. коли скло навчилися різати на квадрати, воно стало тоншим. на зміну шкіряним витинанкам прийшли паперові.   для виготовлення витинанок брали папір, фарбували його в червоний, рожевий, синій, зелений кольори. папір складали учетверо. ножем або ножицями вирізали візерунки.    багатокольорові витинанки виготовляли з білого паперу, а вже потім пензликом фарбували окремі деталі. на шибки витинанки наклеювали крохмальним клейстером.