Укажіть складні речення, у яких засобом зв’язку між частинами служать сполучники. А Шлях пролягав полями, через ліси і зарослі, бори і хащі (Марко Вовчок Б Одцвітали яблуні, і тьмяні пахощі насичували повітря (С. Скляренко). В Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина (Т. Шевченко). Г В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла (В. Сосюра). Д Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку, шляхетну інохідь коня (Л. Костенко).

Кожна людина має прожити своє життя так, як вона сама вважає за потрібне.Нам дано мільйони доріг, проте потрібно вибрати лише одну, до якої лежить душа. Цей вибір зробити досить важко, адже можна помилитися і ця помилка змінить усе життя, стане фатальною.. Кожен хоче бути щасливим. Мати вірних друзів, живих батьків та кохану людину поруч з собою. Всі мають різне покликання. Ось наприклад,якась людина мріє стати лікарем, вона робить усе, аби досягти своєї цілі. І їй вдається це зробити. Вона стає справжнім лікарем. І її покликання на землі-допомагати, лікувати і навіть рятувати життя. Так само можна привести дуже багато прикладів. Тому основною задачею кожного є відповідально ставитися до вибору професії та в майбутньому сумлінно її виконувати

Миколка, син Прокопа, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка. Та ще ж такий чорнобривенький, білолиценький, носок невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями. Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають щось таке — чи про луку, чи про ліс.. Ну й любило це. Раз гулять повели їх у ліс. Він забіг у гущавину та й зупинився у захваті: "А як ось тут гарно! Гіллячко... сонечко в дірочки... мережечки", І все було йому цікаво.А якось прийшов сумний. Вчитель запитав, чому. Та й розповів: у хаті бідно, їсти хочеться. А на столі лише хліб та борщ учорашній перебовтаний. А хотілося й оладок, і риби. Як батько де почув, то й побив. "Шкури з мене, шкури", — кричить. Наступного разу чоботи порвались. Знову батько побив. А через деякий час відвалився в чоботі підбор. Злякався Миколка. Розсердився батько: "Старцюго, — кричить, — панувать!.. Ось прийде, за стіл залізе... книжки розкладе, перо... старцюго, щоб і но не була в школі... В найми з душею твоєю".Вибіг Миколка з хати. А ввечері повертається, під пахвою чоботи несе. Вчитель дав, як дізнався, що трапилось. Прокіп душею відійшов, осміхається. Попросив сина показать, що він там вчить такого цікавого. І так гарно то було. Буква "О", як бублик, а "Г", як кочерга, а хмара з’являється з пари. Радий Прокіп. Він і сам бігав синові чоботи позичить та ще й хліба. Ніхто не дав. У найми, кажуть, віддавай. А він би сина й у второкласну школу відправив, і в семінарію, щоб до ума довести. Щоб хоч він не страждав: "Хіба ж я ворог дитині своїй!.. Спроможусь..."