підрядне допустове;2) підрядне з’ясувальне;3) підрядне означальне;4) підрядне наслідкове.А) Людина повинна вірити, що незрозуміле можна зрозуміти... (ГетеБ) Я син народу, що вгору йде... (І. Франко).В) Хоч вітри ідуть супроти, та незламні наші крила (А. Малишко).Г) Снігу насипало багато, так що до села добратися було нелегко.​

Котик та півник
Був собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик, було, йдучи наказує: – Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав. – Добре, добре, – каже півник, засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться. Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й підмовляє: – Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця. А півник їй: – То-ток, то-ток, не велів коток! Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник: – Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не зобачить, то й котикові не скаже. Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:
Котику-братику, несе мене лиска по каменю-мосту на своєму хвосту. Порятуй мене! Котик поки почув, поки завернувся (далеко був), то вже й опізнився лиску доганяти. Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку та писану кайстру та й пішов до лисиччиної хатки. А в лисиці було штири дочки та їден син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як вернеться, зарізати його та обпатрити. – Глядіть же, – наказала, – нікого не пускайте. Та й пішла. А котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:
Ой у лиски, в лиски новий двір та чотири дочки на вибір, п’ятий синко ще й Пилипко. Вийди, лисе, подивися, чи хороше граю! От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших: – Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так хороше грає? Тільки що вийшла, а котик її – цок у лобок та в писану кайстру! А сам знов грає: Ой у лиски, в лиски новий двір… і т. д. Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту – цок у лобок та в писану кайстру! Так усіх штирох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок – не вертаються: – Піду-но, – каже, – позаганяю, а то мати прийде, битиме. Та й вийшов з хати. От котик і його – цок у лобок та в писану кайстру! А потім почепив кайстру на сухій вербі, сам – у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони удвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому. Та вже потім півник довіку слухав котика. слушать-скачать>>

Зміст текстів офіційно-ділового стилю реалізується у мові і через мову. Мова є критерієм освіченості та індивідуальності людини. Як зазначав український мовознавець О. Потебня, «мовна індивідуальність виділяє людину як особистість і чим яскравіше ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства».
Використання мовних одиниць у текстах документів різних видів регулюють стильові норми офіційно-ділового стилю – правила відбору і організації мовних одиниць у текстах цього стилю. Найчіткіше особливості офіційно-ділового стилю виявляються у лексиці.
Як зазначає А. Коваль, в основу текстів офіційно-ділового стилю покладена загальновживана стилістично-нейтральна лексика. До неї належать слова, що виступають назвами осіб за родинною спорідненістю (батько, мати, брат, сестра); осіб за професійною або службовою належністю (директор, секретар, вчитель, декан); різних предметів побуту (стіл, будинок, книга); ознак (високий, малий, широкий, круглий, далекий); дій, процесів, станів (будувати, ремонтувати, писати, вантажити); просторових і часових понять (день, рік, місяць, захід, схід); одиниць виміру (грам, метр, кілограм), службово-граматичних елементів (і, але, щоб, за, через) тощо. Ці слова зрозумілі й широковживані, тому використовуються в усіх функціональних стилях сучасної української літературної мови [4, с. 91].
Офіційно-діловий стиль, наголошує Л. Мацько, має виразний книжний характер, тому при укладанні ділових паперів слід віддавати перевагу книжним словам, які позбавлені експресивно-оцінного забарвлення. Наприклад, слова дбати, приїхати, які активно вживаються в розмовному мовленні, в ділових паперах слід замінити на виявляти турботу, прибути.
Значна частина книжної лексики не закріплена за однією сферою функціонування, а широко вживається, окрім офіційно-ділового стилю, в наукових працях та публіцистичних статтях. Це, наприклад, слова розробляти, виконувати, сумісництво. Але серед книжних слів є й такі, що використовуються тільки в офіційно-діловому стилі. Цю лексику називають діловою: наказ, протокол, акт, резолюція, інструкція, заява, апеляція, посол, нота [5, с. 110].