Напишіть твір-роздум на тему "Сім'я - найбільший скарб". Використайте в тексті займенники.

З радістю в душі і усмішкою на своєму  обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? А тому, що я найщасливіші дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.

Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами.

Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні.

Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.

Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.

Я давно мріяла про літній відпочинок в Карпатах.Що може бути кращим?
Гірські струмочки з кришталево чистою водою,що безперервно біжать своєю маленькою дорогою і дають змогу втамувати спрагу усім мандрівникам,що завітали в гори.Зелені смереки,сосни,ялини-красуні карпатських лісів,тільки ступив на поріг цнотливої природи одразу відчуваєш дивовижні запахи карпатських трав і вічно зелених дерев.Груди наповнюються свіжим повітрям,а душа натхненням.Хочеться поєднатися з природою на віки,жити з нею в гармонії і злагоді.Тільки в Карпатах відчуваєш себе справжньою людиною яку створила матінка природа.Можна збирати гриби,ягоди,кататися на велосипедах,здійматися на вершини,відчути щось неперевершене та вічне.
 

Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.