Твір на тему "куди веде мене моя стежина"

в нашому житті кожен намагається крокувати власною стежиною! адже,у сучасному світі багато розчарувань,з якими найчастіше стикається молодь.для того ,щоб не покинути свій вірний шлях,ми повині мати велику силу волі,виробити в собі сильний характер,не зупинятися перед труднощами,не боятися перешкод,а вперто крокувати стежиною до своєї мети,кувати так би мовити своє щастя! і я мабуть,візьму в самостійну дорогу девіз життя франка: "працювать,працювать,"адже саме праця формує і виде нас на правильний шлях.

        я зможу довести тим,хто в мене не вірить ,що   у житті я досягну успіхів і стану щасливою людиною крокуючи власною стежиною!  

Слова об'єднуються в групи (ряди чи гнізда) за значенням та будовою: учити, учитися, учитель, учителька, учительст­во, учительська, учительський, учень, учнівство, навчання, нав­чальний, заучувати, переучувати, недовчити, завчити, зав­чений та ін. Такі групи слів називаються спорідненими, або спільнокореневими словами.

Корінь — це спільна частина споріднених слів, яка вира­жає їх загальне значення. Такою спільною частиною наведе­ного ряду слів е-уч- (-вч-). Вона й виступає коренем кожного з цих слів. Отже, для виділення кореня у слові треба дібрати споріднені слова.

Слід відрізняти справді споріднені слова від неспоріднених. Наприклад, у групі слів водяний, підводний, заводнити, заводити, розводити, доводити, заводський, заводчани виді­ляється спільна частина -вод-. Чи є вона коренем для всіх Цих слів? Ні, бо не всі ці слова за значенням споріднені. Тут маємо три групи споріднених слів: 1) водяний, підводний, за­воднити — корінь -вод-, що в слові вода; 2) заводити, роз-водити, доводити — корінь -вод-, що в дієслові водити; 3) sa­mt водський, заводчани — корінь -завод-, що в слові завод.

Объяснение:

Тема кохання — одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті. Шекспірівські "Ромео і Джульєта" анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, — це мотив вірності, готовність до самопожертви.

Уже кілька століть привертає увагу українських письменників народна пісня про кохання "Балада про Гриця", котру приписують легендарній поетесі Марусі Чурай. Художня інтерпретація пісні належить багатьом письменникам-романтикам XIX століття (Йосипу Бодянському, Віктору Забілі та ін.), саме вона стала поштовхом до написання драми М. Старицького та Л. Старицької-Черняхівської "Ой не ходи, Грицю". В основу повісті покладена одна із сюжетних ліній народної пісні — кохання Гриця до двох дівчат, його трагічна смерть, зумовлена роздвоєністю натури. Широковідомий сьогодні і роман Лиш Костенко "Маруся Чурай", героїня якого щиро покохала Гриця Бобренка. Але любов Марусі "чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі".

Особливо трепетно тема кохання звучить в українській поезії. Любов пристрасна, любов зраджена, врешті, любов материнська є однією із основних тем шевченківської творчості, могутньо звучить у його віршах та поемах ("Тополя", "Утоплена", "Наймичка", "Катерина", "Лілея", "Ликері" та багато інших).

Готовність до самопожертви в ім'я кохання, прагнення справедливості, нестерпні муки чекання, зумовлені соціальними обставинами — все це знаходить своє відображення у творчості Г. Ф. Квітку-Основ'яненка ("Маруся", "Щира любов"), І. П. Котляревського ("Наталка-Полтавка"), І. Кропивницького ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть"), І. Франка, зокрема в його наукових дослідженнях ("Жіноча неволя в руських піснях народних") та неповторній поетичній збірці "Зів'яле листя". Поет мріяв про велике кохання, про щиру і вірну подругу-однодум-ця на все життя. Тому так пристрасно звучать рядки поезій про палке, ніжне, але в основному нещасливе кохання: