До яких фольклорних образів-символів звертається авторка у поезії "Сучасникам"​

В двадцять хвилин до одинадцятої, п’ятнадцять (хвилин) на восьму

Г чверть по десятій ,сім двадцять

Д п’ятнадцять (хвилин) на восьму, рівно шістнадцята

15. Помилку допущено в правописі числівника

А на сороках чотирьох сторінках Б семисот двадцяти восьми кілометрів

В після двадцять шостого листопада Г одна друга центнера

Д двадцятидвохрічний юнак

16.Правильно утворено ступені порівняння прикметників у рядку

А щонайтемніший, ніжніший, якнайвеселіший, менш мудріший

Б синюватіший, якнайкращий, найбільш зручний, сильніший

В щонайглибший, самий вагомий, більш чуйний, дивніший

Г якнайбільший, найбільш хворий, найкругліший, більш вищий

Д менш чистий, кращий, найцікавіший, найкмітливіший

17.Форми ступенів порівняння можна утворити від усіх прикметників рядка

А левиний, мудрий, гарний, широкий Б повнуватий, злий, скромний, малий

В молодий, добрий, красивий, яскравий Г солодкий, синій, дощовий, далекий

Д буряковий, смачний, легкий, щирий

18.Помилку у творенні ступеня порівняння прикметника допущено в реченні

А Припущення мудреців цінніші за переконання невігласів.

Б З часів прапрадіда Гомера аж до сьогоднішнього дня немає кращого гримера, ніж добросовісна брехня.

В Найздібніша людина та, яка зуміє вчасно і точно визначити свої здібності.

Г Щоб не загинути під шаленим натиском насильства, добру треба встати на захист своїх прибічників, використовуючи не слабкішу зброю.

Д Людська солідарність – найдорогоцінніше надбання людства.

19. Усі прислівники пишуться через дефіс у рядку

А всього/на/всього, до/лиця, хтозна/як, по/перше

Б до/міри, куди/небудь, де/небудь, по/сусідськи

В ось/ось, тихо/тихо, по/заячи, пліч/о/пліч

Г будь/що/будь, віч/на/віч, сяк/так, по/троє

Д казна/де, казна/коли, аби/то, по/совісті

20.Усі прислівники пишуться окремо в рядку

А по/батьківськи, до/загину, до/запитання, до/краю

Б до/крихти, хоч/не/хоч, до/ладу, до/лиха

В до/смерті, до/снаги, до/сьогодні, коли/не/коли

Г за/кордоном, за/рахунок, з/болю, сам/на/сам

Д до/обіду, до/останку, до/побачення, куди/небудь

Объяснение:

Объяснение:

Очі в матері темні, схожі на дві живі грудочки землі. Руки ще молоді, але вже заковані в ланцюжки жилок, які струменять пульсуючою блакиттю. Коли поміж картоплею натрапляє на широкошабельне листя хрону, то кривиться, береться обома руками й вириває. З хріном вона воює завжди: і тоді, коли копаємо город, то нема йому ніякої пощади, і восени, коли збираємо урожай. Проте, незважаючи на цю війну, хрін не тільки не зникає, але й, здається, дає ще рясніші сходи, а тому ми маємо його, синювато-міцного, сльозливого, і в будні і в свято, і до м’яса й до нічого, як каже мати.

Тепер, коли згадую матір, уявляю її здебільшого на городі. Посушливого літа всю воду в криниці вибере, щоб полити свої грядки, щоб напоїти кожну рослину, — бо ж хочеться, щоб і капуста вродила, і морква була. Бачу, як восени копає картоплю, буряки, як носить усе те в погріб, висипає обережно, щоб не побилось, щоб не погнило.

Бачу стомлені її очі, бачу наморені її руки — і з кожним роком тих ланцюжків під згрубілою шкірою все більше, і вся мати — ще, здається, зовсім недавно по- молодому легка, весела й щаслива, схожа на сяяння свічки, — зараз потемнішала, обважніла, ті ланцюжки та чорнота землі беруть її у все надійніший полон, вона їхня бранка. Срібна моя свічко, що горітимеш у мені, що не погаснеш у своїх онуках, — стоїш ти й зараз у моїй уяві на городі, на скупій землі своєї скупої долі.