Запишіть, розставляючи розділові знаки, підкресліть всі члени речення. По за речення. Максимальна кількість балів – 6. 1. У Вербний тиждень за народним віруванням не можна сіяти городини… 2. Знаю знаю дівчинонько чим я тебе розгнівив. 3. Верни до мене пам’яте моя. 4. Мені осіння ніч короткою здається . 5. Промова здається удалась йому . 6. Добридень тату мій і далі неосяжні прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

1. У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти городини…

2. Знаю, знаю, дівчинонько, чим я тебе розгнівив.

3. Верни до мене, пам’яте моя.

4. Мені осіння ніч, короткою здається .

5. Промова, здається, удалась йому .

6. Добридень, тату мій, і далі неосяжні, прийміть любов мою, й тепло пісень моїх.

Вибач, більше до не можу(

- Привіт, Оксано!
- Привіт, Альонко! Як ся маєш?
- Добре, у мене тепер є справи, тож нудьгувати ніколи! А в тебе?
- Міркую, чим би таким зайнятись, цікавим і корисним водночас… Вибач, а які це в тебе справи з’явились?
- Я навчаю свого двоюрідного брата української мови!
- Та не може бути! Ти ще сама маленька!
- Так, але він молодший від мене. До того ж я добре знаю українську мову і завжди на уроках отримую вищі бали!
- А твій брат зовсім не знає української мови?
- Зовсім! Мої дядько та тітка, його батьки,  переїхали сюди з Білорусі, з міста Гомеля, місяць тому. А Сашко вивчав в школі лише білоруську мову!
- Але ж білоруська мова, здається, схожа з українською?
- Це тільки так здається, але насправді слова вимовляються інакше! І орфографія зовсім інша!
- І яким чином ти навчаєш Сашка української мови?
- Поки що дуже просто. Я показую йому предмети та кажу, як вони називаються українською. Він повторює, а потім повинен  мені скласти речення з цими словами.
- А ти пробувала давати йому читати українські тексти?
- Так, але він так кумедно читає, що я не можу втриматися від сміху! Начебто хтось узяв та перекрутив усі слова!
- Альонко, мені здається, що я можу до тобі навчати Сашка української мови. У мене є кілька цікавих ідей щодо того, як можна організувати уроки. А також я точно не буду сміятися, коли він стане читати.
- Оксанко, я так вдячна тобі! Ти собі не уявляєш! Мені так потрібна до
- Нема за що! Ну, я побігла! Коли мені до вас прийти?
- Можна завтра о п’ятій, Сашко якраз буде у нас.
- Ну, тоді до зустрічі!
- До зустрічі! Ще раз красно тобі дякую! Побачимось!

Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний (близько 1582, Кульчиці, тепер село Самбірського району Львівської області - 10 квітня (20 квітня) 1622, Київ) - український полководець та політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Меценат православних братств та опікун братських шкіл. На підставі збереженого поминального запису роду Сагайдачного, історики припускають, що батька Сагайдачного звали Кононом, по смерті якого мати прийняла чернечий постриг. Через відсутність прямих писемних джерел достеменно не відомо, коли саме народився Петро Конашевич. Згідно з Богданом Сушинським, це відбулось близько 1550 року, тоді як Олена Апанович вказує на 1577—1578 роки, а Петро Сас — дату близько 1582 року. На підставі припущення, що в ті часи дітей, зазвичай, називали на честь святого із днем якого була близька дата народження, то Сагайдачний орієнтовно народився близько 29 червня (9 липня) 1582, на свято апостолів Петра і Павла. 2010 року на державному рівні відзначалось 440-річчя з дня народження гетьмана Петра Сагайдачного.