КОНТРОЛЬНА РОБОТА 4УЗАГАЛЬНЕНня й систЕМАТИЗАЦія вивченого в 5-9 КЛАСЗавдання 1-4 мають по чотири варіанти відповіді, сөред яких лише один ПРАВИльВиберіть правильну відповідь і позначте в клітинці поруч, 1. У всіх словах кількість звуків і букв однакова у рядкуА взимку, повір'я, весняний, олівець, співатиБ криниця, собор, історія, праска, знанняв сіль, літера, мрія, якiр, спадщинагструмок, вулиця, сонячний, ранок, сонце2. Усі подані слова становлять синонімічний ряд у рядкуА мовчазливий, мовчанка, мовчки, мовчатиБ мовчазний, говіркий, мовчун, мовав мовчазний, небалакучий, неговіркий, маломовнийгслово, словник, словесний, словниковий3. Усі подані словосполучення є фразеологізмами у рядкуА говорите навмисне, зробити на зло, іти на дно, на всіх парусах мчатиБ бити байдики, клеїти дурня, стріляна птиця, гнути спинув гнути залізо, піймати на гачок, писана красуня, покірна людинагнам’яти вуха, балакуча жінка, легкий хліб, дотепний чоловік4. Усі слова в рядку утворен складання основв малий, дрібниця, малятко, дрібноА ріжок, річка, стежина, громадаГ паровоз, дрoвoруб, лісоруб, водовБ дочка, дочитати, доручення, дочутиПрочитайте текст і виконайте завдання 5-81) Дорога повилася всередину лісу. (2) Тут картина стала ще краща обидвістіни лісу, по боках дороги, ставали вищі й густіші. (3) Ліс стояв, неначе моло-да під вінцем, у дорогому білому уборі, якого не вигадає ні одна людська думка.(4) І все то диво світилось наскрізь, блищяло; переливалось то різким, то ма-товим цвітом. (5) Ні одна картина природи влітку не могла прирівнятись дотієї пишної фантастичної картини мертвої зими: то був тихий, мрійний сонзаснулої землі. (За І. Нечуєм-Левицьким)5. Орфографічну помилку допущено в написанні словаА блищялогприрівнятисьдповиласяБ переливалосьв влітку6. Пунктуаційну помилку допущено в реченнігп'ятомуА першомудчетвертомув другомув третьому7. Складними безсполучниковими є реченняп'яте, четвертеА перше, четвертедчетверте, другеБдруге, п'ятев третє, перше0​

Для кожної людини дуже важливо те місце, де вона проводить своє дитинство. Дитинство – це пора, коли все в світі сприймається зовсім не так, як у дорослому житті. Діти навчаються життю по-новому, все, що відбувається в світі навколо них, – це щось цікаве, неймовірне. Саме з цієї причини для дитини весь світ є загадкою, яку той постійно по мірі свого дорослішання розгадує. Першим місцем, де все це у дитини відбувається, є рідна для неї вулиця.

Згадуючи своє дитинство і той вплив, який було справлено на мене рідною вулицею або двором, я відразу можуть виділити декілька найбільш важливих аспектів. По-перше, на вулиці свого дитинства я познайомився зі своїми першими справжніми друзями. Не можна по-справжньому дружити з людиною через Інтернет або ще якось ще заочно, дружити можна лише при особистому знайомстві. Як тільки я вперше вийшов на вулицю, я сам по собі почав з кимось знайомитися і спілкуватися, друзі з’явилися якось мимоволі, самі по собі. Разом з ними ми досліджували рідну вулицю, рідний двір і, незважаючи на те, що наша вулиця абсолютно звичайна і нічим не відрізняється від інших, ми завжди знаходили на ній безліч пригод, величезну кількість цікавих занять. Втім, вулиця подарувала мені не тільки приємні хвилини, але і перше в моєму житті розчарування. Звичайно, все не може бути настільки добрим і прекрасним, як хочеться, іноді в житті бувають проблеми. Я навчився цінувати хороших людей, довіряти їм, але і визначати того, з ким мені не по дорозі. Вулиця – хороший вчитель, вона дозволяє людині дізнатися багато нових людей, розширити коло своїх знайомств і навчити відрізняти хороших, відповідальних людей від негідників.

Але, як би добре не було в дитинстві, я відчуваю, що воно підходить до кінця. Дитинство закінчується тоді, коли людина починає нести більше відповідальності за себе і за інших. З кожним роком я все більше відчуваю, що моя відповідальність перед собою і перед оточуючими людьми зростає, збільшується, а це означає, що я стаю дорослішими. Я починаю ставитися до вулиці трохи інакше. Я все ще відчуваю до неї свою любов, оскільки з нею пов’язано багато приємних спогадів, але в той же час все-таки я чітко усвідомлюю, що вулиця – це зовсім не те місце, де приймаються серйозні і відповідальні рішення, які мають серйозні наслідки.

Зараз я можу сказати, що з рідною вулицею мене пов’язує велика кількість приємних спогадів. Я пам’ятаю про всіх своїх друзів, яких я там пізнав, про хороші і погані знайомства. Рідна вулиця і рідний двір дали мені прекрасний досвід, я впевнений, що цей досвід до мені по життю.

 

Володимир Винниченко в оповіданні «Федько-халамидник» роз­глядає питання добра і зла на прикладі життя двох хлопців: Федька й Толі. Прочитавши цей твір, я зрозумів, наскільки хибним може бути перше враження від людини, наскільки зовнішність може бути оманливою. Ось перед нами два хлопці — Толя; про якого автор каже, що «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепур­ненький...»,іФедько— «чистийрозбишака-халамидник». «Небуло того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогат­ки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопо­том».

Так, Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але коли ми пильніше придивляємося до цього хлопчика, то бачимо, що на­справді він — чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього всі гніваються. Він ніколи не ховається за спину іншого. Інша справа — Толя. Це зла, хитра людина. Він вважався другом Федька, та насправді ніколи їм не був. Бо навіть не вміє по-справжньому дружити. Він не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толя — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.

Читаючи оповідання В. Винниченка, я постійно думав про те, як було б добре, якби більше було таких людей, як Федько, — добрих, чесних, на яких можна покластися у важку хвилину життя. Та, на жаль, у нашому світі ще дуже багато таких, як Толя, — брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.