Конспект і тезовий план до твору "двомовність і культура спілкування" "ДВОМОВНІСТЬ І КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ" У багатьох суспільствах окремі люди, певні соціальні верстви або й цілі народи у щоденному спілкуванні користуються двома мовами, переходячи з однієї на іншу залежно від комунікативної ситуації. Таке явище називають двомовністю, або білінгвізмом (лат. bі, bis - «двічі», lingua - «мова» Співвикористовувані мови ніколи не бувають симетричними, а двомовні комуніканти (білінгви) ніколи не володіють обома мовами однаково. На цій основі розрізняють першу мову - основну в мисленні й спілкуванні та другу - використовувану рідше або тільки в спеціальних сферах, наприклад, у науковій діяльності, офіційному спілкуванні, контактах з людьми, для яких ця мова рідна тощо. Тому в Україні є українсько-російська й російсько-українська двомовність. Двомовність, а точніше, недостатнє володіння однією або й двома (трьома) співвикористовуваними мовами є основною причиною порушення культури, а часом і етикетності мовлення. Досконале оволодіння другою (третьою) мовою неможливе без акультурації - глибокого засвоєння культури (цивілізації), яка створюється й обслуговується цією мовою. Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу має назву перемикання коду. Це складний процес: мовцеві потрібно «ввімкнути» психічні механізми, які регулюють вимовляння звуків, наголошування слів, інтонування фраз, не кажучи вже про слово- і формовживання, поєднання слів, побудову висловлень. Тому дуже часто перемикання коду буває неповним, наприклад, лексика і граматика у мовця українська, а фонетика російська. У такому разі кажуть, що людина говорить з російським акцентом. Трапляється, що і лексика, і граматика в українському мовленні частково російська. Таке мовлення є змішаним - українсько-російським або російсько-українським. В Україні воно іменується суржиком (у прямому значенні суржик - це назва суміші жита і пшениці, ячменю і вівса тощо). Ставлення культурних, освічених людей до суржика негативне. Треба намагатися говорити чистою мовою, не допускати інтерференції, тобто проникнення елементів однієї мови у мовлення іншої. А цього неможливо досягти без свідомого розрізнення елементів двох мов, а особливо без стійких умінь і навичок використання їх у мовленні. (Я. Радевич-Винницький).