Розповідь на тему «Ця людина є для мене прикладом», використовуючи прізвища, імена та імена по батькові, які мають відношення до вашої професії.

Багато в Україні є красивих міст і сіл, але найбільше мені подобається рідне місто. У ньому я народився і живу, тут я познайомився зі своїми друзями, пішов у школу. Мій дідусь живе разом з нами. Він часто розповідає цікаві історії про наше місто і його мешканців. І в школі на уроках народознавства та історії вчителі розповідають нам про славетне минуле нашого рідного краю.

Колись, у сиву давнину, в степу виникла невеличка фортеця. її збудували козаки, які мужньо захищали свій народ від татар. Закінчилась війна, фортеця перетворилася спочатку на містечко, а потім на велике місто — справжній промисловий і культурний центр. У ньому є багато проспектів з красивими будинками, театри і кінотеатри, зоопарк, парки відпочинку.

З мамою у вихідні дні ми прогулюємося його чепурними вулицями. Мені приємно бродити в тіні дерев вулицями і дивитися на все, що відбувається навколо, бо я своє місто дуже люблю. 

Нещодавно ми всім класом відвідали Історичний музей. Це двоповерховий будинок стародавньої будови, знаходиться в центрі міста. Біля його входу стоять танк і гармата — як бойові символи військової доблесті наших дідів-прадідів, що захищали нашу землю від фашистських загарбників. Зрозуміло, що танк і гармата були на полях боїв, але давно перетворилися в пам'ятники.

Оглянувши ці символи, ми входимо до музею з настроєм особливої урочистості. Його зали присвячені історії міста з часів його заснування. А було це понад трьохсот років тому. Тут представлена й сучасна історія. Мені особливо запам'ятався зал, присвячений Великій Вітчизняній війні. Мою увагу привернув стенд із бойовими нагородами, що вручалися воїнам Радянської Армії, які відзначилися в боях з ворогом.

Чи думав я, що один з таких орденів я буду незабаром тримати в руках у себе вдома?

А сталося ось що. Мій прадід Іван Іванович, який не дожив дотепер, був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Але нагорода десь загубилася і не знайшла офіцера. Недавно зателефонували з військкомату, і мого дідуся попросили прийти, як сказали, у важливій справі. Коли дідусь повернувся, він розповів, що його батько, а мій прадід Іван Іванович, у травні 1945 року був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Тільки зараз установлено, що орден йому так і не був вручений. Тепер його одержить родина. У дідуся перевірили документи й переконалися, що саме він має право прийняти як реліквію нагороду Івана Івановича. Сказали чекати. І от якось увечері до нас додому прийшов офіцер з військкомату й урочисто, у присутності всіх членів родини, передав дідусю на збереження орден мого прадіда і його орденську книжку.