Скласти діалог на тему «Поради, як зберегти здоров’я» (10-12реплік Опорні слова і вислови. Здоров’я – найбільший скарб Складники здоров’я: здоровий б життя, відсутність шкідливих звичок, хвороб, загартування організму. Шкідливі звички наносять невиправну шкоду здоров’ю. Чого треба уникати, щоб зберегти здоров’я? Що значить здоровий б життя?

( Я не много деьбил не обращайте внимания)

Объяснение:

- Привіт, мене звати Шкідливчик! А чи знаєш ти, що людина витрачає на   сон близько 25 років свого життя?

- Привіт, не знав(

- Ну, так це ж треба виправити! Спробуй не спати тиждень!

- Так, це ідея! В мене буде багато вільного часу, для перегляду фільмів!

- А, ще ти зможеш зекономити час на застилання ліжка і ранкову профілактику!

- А ще я буду їсти чіпси і пити колу! Потім буду заїдати цукерками, і не буду ходити в школу!

- А потім ти спробуєш наркотики, та вкрадеш з магазину алкоголь!

- А не здається, тобі, Шкідливчик, що це все обман, або ілюзія?

- Ні, а якщо і здається, то я не реагую на це

- А, що як ці правила придумали не спроста? І нас хотіли вберегти?

- Ох, який ти зануда! - сказав Шкідливчик і втік

Паша зауважує з деяким розчаруванням, що на нього ніхто не звертає уваги ,що всі, хто може стояти при вікнах визирають у білий Світ, ніби забігли сюди з вулиці від дощу й тепер зазирають у небеса, чекаючи, коли дощ нарешті мине.

Паша - імен., зауважує- дієсл., з - частка, деякими -прикм., розчаруванням - імен., що-сполучник, на-спол, нього- займ, ніхто-займ, не-спол, звертає-дієсл., уваги- імен., що-спол., всі-займ., хто-займ., може - частка, стояти-дієсл, при - прийм., вікнах-імен., ніби-частка, забігли-дієсл., сюди-? ,з - прийм., вулиці- імен., від - прийм., дощу - імен., й - частка, тепер - ?.зазирають - дієсл., у - приєм., небеса - імен., чекаючи - дієсл(дієприкметник), коли - прийм., дощ-імен., нарешті -частка, мине - дієсл.

Водій автобусаЯ не пам’ятаю, коли сів в цей автобус, але у ньому багато пасажирів. Значить, всі вони кудись їдуть. У мене сидяче місце біля вікна, мені пощастило!. Все-таки можна спокійно відвернутися від салону гати за полями, деревами, селами, які миготять у вікні. Коло мене чотири сумки. Дивно, якщо я не пам’ятаю, як я сів у автобус, звідки мені знати, що сумки мої. Просто таке відчуття. Також я знаю, на якій зупинці мені потрібно сходити, хоча куди потім іти не знаю - потім видно буде. Ми наближаємось до моєї зупинки. Я нахиляюся до сумок, одразу бачу дві, а дві інші не можу знайти. Я беру ті, що знайшов, просуваюсь до виходу, виношу сумки і ставлю на землю водія зачекати, поки знайду ще дві. Повертаюсь і ретельно шукаю, та все ж не знаходжу. Ми їдемо далі. Людей стає менше. Я ще раз приймаюсь за пошуки, хоч і розумію: не знайти. Людей в автобусі майже нема, а може й зовсім нема, бо впродовж усього шляху я не бачив їх облич, лише розмиті постаті. Я водія зупинитись. Кажу йому, що загубив сумки і говорю, що прийду ще запитати, чи знайшлись. Він мені розповідає, куди звертатись, але я не можу зрозуміти сказаної ним фрази. Я запитую: “Мені туди йти?”, показуючи рукою в той бік, звідки, як мені здається, ми приїхали. Він говорить, але я знову не розумію відповіді. Я йду туди, куди тільки-що показував рукою. Ми зупинилися на околиці якогось села, я йду в протилежний бік. Іду по узбіччю дороги, по обидва боки лісосмуги, за ними поля пшениці. Вечоріє. “Людина -- істота помилок, - думаю я, - "Мабуть, я був близько до останньої зупинки (людей же майже не було) і ми могли б з водієм зразу ж оглянути ввесь салон автобуса”. Дорога губиться в далині. Іду довго. На поля опустились сутінки. Несподівано мене наздоганяє легкова машина і зупиняється поруч. “А до цього ж повз мене не проїжджала жодна -- ось чому несподівано!” “Підвезти?”,-- чую голос. Пильно вдивляюся в постать за кермом -- це водій автобуса. Опускаю очі на свої руки: вони вільні, вони вже не обтяжені ношею. Я сідаю в машину…