Рід незмінюваних іменників, що означають назви людей, їх імена, визначаємо за: а) закінченням у називному відмінку множини б) закінченням незмінюваних іменників у непрямих відмінках однини в) статтю, родом прикметника, який належить до незмінюваного іменника г) інше:

На засіданні комісії з питань неповнолітніх правопорушників розглядалися питання про призначення покарання для підлітків. Колектив вирішив призначити для угрупування неповнолітніх правопорушників виправні роботи у центральному парку. Але місцеві жителі створили опозицію, яка була проти такого покарання. Обґрунтовуючи це використанням підлітків як робочої сили. Все ж субординація була збережена і конфлікт вирішений. Суд виніс вердикт призначити підліткам виправні роботи у якості покарання. Час показав, що вердикт суду виявився ефективним

Я стою під дощем. Навколо мене немає жодної людини, а я чекаю. Чекаю, коли під вагою теплих крапель жовто-червоний кленовий лист впаде мені під ноги і весь залитий сльозами бездушно видихне останню порцію спогадів про тепле літо... Він падав дуже довго, кружляючи в повітрі, мов не хотів лежати на землі, а бажав залишитися на тонкій гілочці дерева. Де-не-де ще залишались зелені листочки, але красива осінь вже вишивала клени червоним, жовтим, срібним, золотим. Листочки ніби просили: «Виший нас зеленим, нам хочеться жити». Але осінь все далі й далі тягла золотаву нитку. Проте дерева хапалися за кожний листок, бо не хотіли скидати свій наряд.
     Дмухнув теплий вітер, переплутав моє волосся, схопив мене за руку й повів кудись далеко-далеко. «Я не хочу йти», — кричала я йому, але вітер впевнено підштовхував мене все далі й далі. Я йшла по листю, воно котилося переді мною, ніби вказуючи дорогу. Нахиляючись і хапаючи перші-ліпші листочки, я все заглиблювалась у парк, аж доки не дісталась до невеличкого озерця, що сховалось у самому куточку. Воно не було спокійним, як влітку. Розбурхане осіннім дощем, кидало свої хвильки на берег. Вони бились одна об одну і аж постогнували. Раптом вітер вщух на мить, і втомлені хвилі заспокоїлись, зупинили свій біг. Плесо озера стало темним і гладким, тільки листочки, що так привітно підстрибували переді мною щойно, нерухомо лежали на воді. Всіх розквартирувала хазяйка Осінь.