У котрому рядку всі іменники мають лише форму однини? 1.Чай, молоко, селянство, ходьба 2. Книжка, вода, море, снігопад 3. Чагарник, вітер, приміщення, гуманізм

1.Чай, молоко, селянство, ходьба

Объяснение:

бо книжки та вітри

Історія народу нагадує тернистий шлях, що веде нас із сивої давнини у сучасність. Не можна пройти його, не поранившись колючими голками. 

Такий шлях проходить кожен народ. Впродовж свого існування нація переживає занепад і піднесення. 1 чого буде більше, залежить від здатності зберігати і правильно використовувати спадщину предків. І матеріальну, і духовну. 

Деякі народи, на жаль, поступово втрачають свої етнічні особливості, такі, як мова, культура, традиції. Кожен з цих аспектів важливий, а найголовнішим серед них є мова. 

Мова — душа народу, його духовна сутність. Значення її дозволяє людині піднятися вище у своєму розвитку. Мова— не тільки засіб спілкування. Це етнічна категорія, що притаманна кожному народові. 

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства мові надано статус державної. Це велике досягнення сьогодення, бо історія розвитку української мови трагічна й водночас повчальна для представників інших національностей. Довелося їй пройти тернистий шлях знущань, заборон, катувань кращих представників інтелігенції. Звичайно, це наклало певний відбиток на ставлення людей до мови. 

Зараз гостро постає проблема звикнення до рідної мови. Адже повернути духовні цінності можна тільки завдяки материнській, милозвучній, солов'їній нашій мові. Без неї ми не зможемо називати себе нацією у повному розумінні цього слова. Бо входимо в життя з рідною мовою, з нею стійко переживаємо всі суспільні негаразди й радість пізнання нового. 

Пишаюся тим, що я українець. Люблю й ціную свою рідну мову. Але чітко усвідомлюю, що цього замало. Треба робити все для її піднесення. 
           С САЙТА УКРЛИБ.КОМ.ЮЕЙ

  Ніколи раніше не малював Тарас олією. Звик до акварелі, виходило непогано.А що як спробувати написатиолією автопортрет? Кажуть, самого себе малювати важко. Ніби й знаєш себе добре, а спробуй передати на полотні свій характер, настрій, показати усе, що в тебе на душі...
  Тарас відчинив навстіж вікно, поставив біля себе велике дзеркало. Пильно й прискіпливо почав роздивлятися кожну рисочку свого обличчя, ніби бачив себе вперше.
  Зробив підмальовок, тоді узявся за пензлі. Невдовзі з темного овалу полотна виступило бліде й змарніле юнацьке обличчя. Тарас нещодавно перехворів, тому очі глибоко позападали, вилиці виступали чіткіше.
  Глибока втома зачаєна у невеликих темних очах юнака. Різкою зморшкою перерізане високе світле чоло. Гірко переломлені вуста. Безрадісний вираз застиг на блідому обличчі.
  Тарасові — двадцять шість. Лише два роки минуло, як він викуплений з кріпацтва. Та мучаться у рабстві сестри й брати. Скільки кривди й горя навкруги!
  Стрімкий поворот голови, енергійний рух портретованого назустріч глядачеві засвідчує силу духу й незламність. Адже вийшов уже перший Тарасів «Кобзар». Уже відчув юнак у собі силу таланту поета, а тепер ось перед мольбертом і художника!
  Робота посувалася швидко. Тарас малював натхненно й упевнено. Тоді поклав пензля, відступив від портрета й почав пильно роздивлятися самого себе.