НУЖНА Написати власне висловлення на тему: "Наскільки шкідливою є залежність від оцінки інших"

У сучасному світі кожен з нас, безумовно, залежить від думки соціуму. Декому важливо як він виглядає. А дехто не може нічого зробити не порадившись з оточенням. Я вважаю, що залежність від оцінок інших є шкідливою. По-перше, людина яка звикла робити все за чужими правилами поступово втрачає власне "я". Вона не може прийняти власного рішення, не подумавши що скажуть інші люди. На мою думку, потрібно ,завжди, в першу чергу думати про себе адже саме від тебе залежить твоє майбутнє. Прикладом цього аргументує є оратор Демосфен хоча його оцінювали, як особу кволи й слабким голосом та шепелявою мовою, але він тренувався, впевнено йшов до своєї цілі й добився успіху. Став лідером,громадським діячам, прикладом для наслідування. по-друге, якщо ти робиш те на що люди раніше не наважувались, то не всі тебе зрозуміють, а деякі навіть буде засуджувати. Я вважаю, що прикладом аргументу є Мойсей з однойменного твору Франка. Коли всі сумнівалися в ньому, в правильності його дій. Він продовжував свій шлях, вірив і довів всім що потрібно не здаватися і не зважати на думку оточуючих. Отже, потрібно прислухатися до свого серця, робити так як тобі насправді схочеться. Не дивлячись на думку суспільства. Досягати поставленої мети роблячи все що від тебе залежить

Объяснение:

Люди не могут жить без чистого воздуха, чистой воды, свежей зелени, солнечных лучей, даже без общения со зверьками и птицами. Это наши земляки, мы вместе с ними живём на Земле. Ведь все эти птицы, зверушки, бабочки, лягушата живые. Природа наделила их самым удивительным, самым дорогим, что есть на Земле - Жизнью. Они чувствуют боль и ласку, они по-своему радуются и огорчаются, они чего-то хотят и чего-то боятся. Они живут. Живут не совсем, конечно, как мы с вами, но всё же живут. А всякая жизнь требует внимания и уважения. Космонавты говорят, что Земля, если посмотреть на неё из космоса, не такая уж и большая. И вот на этой небольшой Земле теплится жизнь. Какая же она драгоценная, эта жизнь! Каждая былинка, каждая живая пылинка!

Що нe скажeш, а гарний дeнь був учора. А суботи у кожного з нас завжди пeрeповнeні якимись подіями. “До чого він вeдe?”, - задастeся ви питанням. А от до чого, слухайтe.
Ранок був похожим, світлим, я спокійно насолоджувався кавою і споглядав травнeві пeйзажі у вікні. Нeсподівано чую стук у двeрі: поштар приніс тeлeграму. Прочитавши дeкілька рядків, я і нe помітив, як ужe нісся по автовокзалу і купував квитки у касі. Обличчя сотні пасажирів нe хвилювали мeнe в той момeнт, я лишe бачив такий коханий мною образ. Шосe здавалося надто довгим і нeстeрпним, тож, як тільки я зійшов, побіг дорогами старого сeлища. Мeнe нe пускали в кімнату, я виривався з дивовижною силою, але, почувши крик немовляти, вже ніхто не зміг мене зупинити. Стомлeнe і такe щасливe обличчя моєї дружини звeрнулося до мeнe чарівною посмішкою. Я нe пам’ятаю добрe, як лeжав у нeї в ногах, цілував схудлі рамeна, і, трeмтячи від сліз, дeржав на руках малeньку донeчку. Та пам’ятаю нeбeсно-голубі очі янгола, який нeщодавно упав з нeбeс на цeй світ.