Поставте розділові знаки. 1. Пухнасті кошенята несміливо викочувалися зі стодоли й переко навшись що небезпеки поруч нема починали борюкатися (1. Коваль 2. Але хіба ми люди пройшовши сто доріг завершивши тисячу справ не прагнемо до отчого порогу до калини що росте на розі хати? (І. Коваль). 3. Поклавши крила на велику спеку стоїть над степом сірий журавель (Л. Костенко). 4. Похибки друзів за винятком зради ми повинні терпіти або виправляти (Г. Сковорода). 5. Там за горами вже давно день а тут на дні міжгір'я ще ніч (М. Коцюбинський). 6. Годі вже панами сидіти згор нувши руки (І. Нечуй-Левицький). 7. На лівобережжі замість верб і чагар ників видно погорблені смуги темені (М. Стельмах). 8. Я ненавиджу тих хто не сіявши жнуть що садів не садивши плоди об'їдають (Н. Нагнибіда). 9. Із вирію летять курличучи ключі (М. Зеров).​

1. Пухнасті кошенята несміливо викочувалися зі стодоли й переконавшись , що небезпеки поруч нема починали борюкатися (1. Коваль). 2. Але хіба ми люди пройшовши сто доріг, завершивши тисячу справ , не прагнемо до отчого порогу, до калини що росте на розі хати? (І. Коваль). 3. Поклавши крила на велику спеку , стоїть над степом сірий журавель (Л. Костенко). 4. Похибки друзів за винятком зради , ми повинні терпіти або виправляти (Г. Сковорода). 5. Там за горами вже давно день, а тут на дні міжгір'я ще ніч (М. Коцюбинський). 6. Годі вже панами сидіти, згорнувши руки (І. Нечуй-Левицький). 7. На лівобережжі замість верб і чагарників видно погорблені смуги темені (М. Стельмах). 8. Я ненавиджу тих хто не сіявши жнуть, що садів не садивши плоди об'їдають (Н. Нагнибіда). 9. Із вирію летять курличучи ключі (М. Зеров).

1)Життя великого Кобзаря, немовби своєрідний моральний кодекс, поезії Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, доброзичливішими.
2)"Твори Шевченка,-говорив Костянтин Станіславський,- вічно будитимуть у серцях людей благородні великі почуття".
3)Творчість Тараса Шевченка має не тільки літературно-мистецьке, а й величезне суспільне значення.(За Б.Степанишиним)
Синтаксичний розбір:
Речення просте,двоскладне,ускладнене однорідними означеннями,повне,поширене. Підмет простий- творчість,присудок простий- має. Другорядні члени речення.група підмета: додаток- Тараса Шевченка. група присудка: додаток - значення,означення - літературно-мистецьке, величезне, суспільне,,обставина -не тільки.

Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: