діалог Лавріна і Карпа про дівчат​

Відповідь:

- Карпе! - промовив Лаврiн. - А кого ти будеш оце сватать? Адже  ж  оце

перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

  - Посватаю, кого трапиться, - знехотя обiзвався Карпо.

  - Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всi Семигори.

  - То сватай, як тобi треба, - сказав Карпо.

  - Якби на мене, то я б сватав Палажку, - сказав  Лаврiн.  -  В  Палажки

брови, як шнурочки; моргне, нiби вогнем  сипне.  Одна  брова  варта  вола,

другiй бровi й цiни нема. А що вже гарна! Як намальована!

  - Коли в Палажки очi витрiшкуватi, як у жаби, стан кривий, як у баби.

  - То сватай Хiврю. Хiвря доладна, як писанка.

  - I вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступi горох  товче,  а  як

говорить, то носом свистить.

  - То сватай Вiвдю. Чим  же  Вiвдя  негарна?  Говорить  тонiсiнько,  мов

сопiлка грає, а тиха, як ягниця.

  - Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дiвчина була трохи бриклива,  щоб  мала

серце з перцем, - сказав Карпо.

  - То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, - сказав Лаврiн.

  - Коли в Химки очi, як у сови, а своїм кирпатим носом вона  чує,  як  у

небi млинцi печуть. А як ходить, то  неначе  решетом  горох  точить,  такi

викрутаси виробляє...

За батьківщину у боях вмирали онаково - дорослі і малі.
Від Полтави до Харькова 130 кілометрів.
.Учні з’юрмилися навколо вчительки.
У весняному лісі з’явились перші проліски.
Над пасікою вьються бджілки.
Важкі румьяні яблука звисають з гілок.
Н а на шому подві"ї росте запашна м"ята.

Вітер розвіяв повсюди лебедине біле пір"я.
Пригадайте правила вживання м"якого знака.
Ми випололи на городі весь бур"ян
До сусіднього села дев"ять кілометрів.
Дерева скидають обпалене за літо листя. 
Високо в небі дзвінко курликають журавлі.
Я дуже полюбляю м'ясо.
Моя сім'я дуже порядна.
У моєму садочку розквітла м'ята.
Високо в небі кружляло пір'ячно.
 Розвіяного пір’я не позбираєш. 

Наші далекі предки-слов'яни осмислювали число як певну кількість будь-яких конкретних предметів.  І лише поступово ними стало усвідомлюватися число саме по собі, незалежно від предметів і осіб.  

Для позначення кількості використовувалися іменники, часто за назвами частин тіла людини: лікоть (для вимірювання довжини), п'ять < п'ясток (для рахунку кількості).  Сучасне слово "п'ять" пов'язане з існуючим раніше словом "п'ясть" ("рука") і колись мало конкретне значення п'ять пальців п'ясти. Навіть в наш час дехто вважає по "пальцях", а в давнину тільки такий рахунок і був можливий. Стародавні слов'яни вважали пятка'мі. Згадаймо, скільки дали за златогривих коней Іванушки-дурника? "Сім п'ять шапок срібла". Сім разів по п'ять. Кожне рахункове число у стародавніх слов'ян мало свою історію походження. Цікава історія числа сім. У багатьох стародавніх народів це число вважалося особливим. Єгиптяни і вавилоняни розглядали його у вигляді суми двох "життєво важливих" чисел: трьох і чотирьох. Три людини складають основу життя: мати, батько, дитина, а чотири - це число сторін світла і напрямків вітру, звідки приходить дощ, живлюща волога, що робить землю плодоносної і придатною для життя. У християнстві сім - число духовного порядку, святе число. Згідно з Писанням, визнаються Сім " смертних гріхів, які передаються до сьомого коліна "(лінь, гордість, гнів, заздрість, обжерливість, хіть, жадібність).  І в нашій мові число «сім» використовується в символічно – узагальненому значенні у фразеологізмах:

1. Сім верст до небес.

2. На сьомому небі.

3. Сім бід – одна відповідь.

4. Книга за сімома печатками.

6. Сьома вода на киселі.

7. Сім п'ятниць на» одному " тижні та ін.