7. Встановіть відповідність між твором і цитатою, А «Мандри Гуллівера» І «Тебе шанувати? Чому?»Б«Травнева пісня» 2 «Будь твердим в лиху годину, Помічскривдженим давай...»В «Вільшаний король» з «І в кожнім серці радість, весна: Оземле, сонце, любов ясна!»Г «До радості» 4 «Спочатку я брів, а посередині пропливярдів з тридцять...»5 «...Квіти прекрасні знайду тобі я, У злото​

Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх іс­торія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примно­жувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весіл­ля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені по­щастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збага­тити його. Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревсь­кого «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Дес­на», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять ін­формацію про історію і культуру інших народів, по­рівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли ви­являється, щоукраїнські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не ці­кавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький:
Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.