Відмінювання кількістного числівника 1648 словами

                        сім'я - це найбільший ! з радістю в душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? а тому, що я найщасливіші дівчина в цілому світі. я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.         я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєму бабусею, своїм молодшим братом.         від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами.         завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні.

Мова - скарбниця народного духу                    як гул століть, як шум віків,          як бурі подих — рідна мова,          вишневих ніжність пелюстків,          сурма походу світанкова,          неволі стогін, волі спів,          життя духовного основа.          м. рильський                    є різні люди, різного культурного рівня і по-різному вони ставляться до мови свого народу. одні розуміють всю глибину значення мови в житті народу, тому плекають її і дбають про неї, невпинно збагачують свій словник, фразеологію, підвищують мистецтво спілкування. послухаєш таку людину: мова ллється, як музика, — багата, барвиста, пересипана народними приказками, прислів'ями, дотепами, висвічує й виблискує, немов мерехтливі перли. є люди і малоосвічені або й зовсім без освіти, але які від природи мають тонке чуття мови. з них бувають талановиті казкарі, оповідачі                    прислухайтесь, як океан співає —          народ говорить. і любов, і гнів          у тому гомоні морськім. немає          мудріших, ніж народ, учителів;           у нього кожне слово — це перлина,          це праця, це натхнення, це людина.          (м. рильський)                    однак є навіть освічені люди, які не дбають про мову. говорять неохайно, суржиком, не стежать за чистотою слова. вони нехтують мовою свого народу. такі люди не є насправді освіченими і культурними; своїм нешанобливим ставленням до рідної мови вони виявляють духовну неповноцінність, байдужість до своєї країни, до своєї мови. байдужість до минулого, сучасного і майбутнього свого народу. а отже, байдужість і до своїх предків та нащадків. цим самим ці люди провокують і до себе таку ж байдужість з боку нащадків. такі люди не є повноцінними громадянами рідної країни, вони не розуміють історичного процесу та недооцінюють величезне значення в ньому мови, без якої цей самий процес був би цілком неможливий.                    нехай в твоїм серці любові          не згасне священний вогонь,          як вперше промовлене слово          на мові народу свого.          (в. сосюра)                    слово рідне! мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би від усього серця не висловив любові до рідної мови та своєї тривоги за її долю, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачив невідривно від долі рідної мови.                    вона, як зоря пурпурова,          що сяє з небесних висот,          і там, де звучить рідна мова,          живе український народ.          (в. сосюра)                    українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. вона здобула міжнародне визнання — їй призначені перші місця на світовому конкурсі (одне — з мелодійності, друге — зі співучості). але до цього наше слово пройшло терновим шляхом лихоліть і пригноблень. гнане, принижене і занепащене, воно нарешті підвелося з багнюки, де стояло на колінах, підвелося, щоб заявити у весь голос про своє воскресіння. воно довело, що не підвладне ані русифікації, ані полонізації, ані мадяризації, що воно — велике слово великого народу: «я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була! » не тоне воно у воді та не горить у вогні. горіли хроніки, храми та святі книги, а слово вийшло з вогню, як заповіт. його життя — це не нудотні видіння у послуговуванні для вжитку, а поклик до вічної боротьби — творчості та діяння.