: «Якою має бути співвідносність власномовної та іншомовної термінології?»

Білоцвіття каштанів.

Навесні, коли рясним білоцвіттям каштанів і акацій заки­пає Київ, вечорами синіми виходжу я на круті й зелені схили Дніпра. Знайомою стежкою пробираюся в парк до Аскольдової могили, сідаю на лаві під білим наметом розквітлої акації і слухаю дивний зачарований гомін землі.

Солодкі пахощі настояних на сонці акацій пливуть у пові­трі, злегка паморочать голову й викликають у душі терпкий смуток. У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, спі­вають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї. І пісні запізнілих молодих веслярів линуть знизу від річки, котяться над дніпровськими плесами.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гап­туючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на ко­согорах, пливуть над ними звуки пісень, схвильований шепіт, притишені сміхи.

То виходить юність на дніпровські кручі, під місяць і зорі, де білим полум’ям свічок догорають каштани.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнув­шись у білі, ніжні, прозорі тканини. Срібне мереживо заплі­тає в їхні рясні крони місяць, ласкавий вітер голубить їхні кучері.