Всем привет надо пороставлять знаки препинания тире двоеточия и т.д вот текст. Яка пре/ичудова ве/исна! Чисте небо море блакиті м’/ьяке сонячне світло перша зелень на де/иревах. Та майже прозора зелень чомусь хве/илює І/івана він ди/евуючі/ись дивився й дивився/б на/неї. Де/ирева ще не/давно похмурі й кострубаті стали мь/’які вони схожі на/хмари світло/зеленого диму, що ось/ось здійме/ит/цься до/гори. Коло Б/будинку Т/творчості І/іван спустився по/кручі до/низу й не/наче опинився на без/слюдному острові. Хіба/що рівний постійний гуркіт автомашин нагадував про/те, що цей острів звідусюди оточенн/ний містом. Він ішов усе далі й далі по/кручі машинн/ний гул ставав тихіший про/те не пропадав. Та про нього можна забути не/згадувати бо тут/таки є справді царство при/ероди. Під/тсвічене промінн/ням ясно сяяло молодесе/иньке листя на/гілл/лі й звідусюди линув щеби/ет пташок. Пташинн/ні пісні не/начеб/то від/ткри/евали йь/ому щось у його єстві якусь не/ясну гли/ебину журливий щем. І він хотів що/б так три/евало довго. Приємно було думати про/те, що не/всі від/тчутт/тя вже знайомі йому як і не/всі відтінки старих від/тчутт/тів. А тому/то оче/ивидно він ще не/розви/евається не/пізнав цей світ і самого себе до кінця… У/все навколо пташині голоси сяянн/ня молодого листя під/тбадьорли/ева свіжість квітневого повітря від/ткри/евались перед/хлопцем по/новому. Від/ткри/евались в/одночас не/ втрачаючи/і своєї таємниці своєї с/зпоконвічної загадки. І І/іван думав що ли/ебонь ні/хто не/в/змозі проникнути в най/сокровенн/ніші тайники при/ероди. Йдучи/і по/між тихих де/ирев на/Д/дніпровській кручі/и бачачи/і віддалік за/гілл/лям не/аби/якої синяви річку могутній плин її води хлопець не/мов зази/ерав не/тільки у/ве/исняну душу при/ероди а й у свою ве/исняну душу в якій так само від/тби/евалися зміни.