Запишіть речення. Підкресліть однорідні члени речення. Виділіть сполучники, що їх з'єднують. Козаки завернули коней і погнали вихором до своїх. (А. Чайковський) Місячне сяйво сріблило стіни, двері й образи. (Б. Лепкий) І вам згадається садок, високий ґанок, летючі зорі, тиха літня ніч. Гей ви, грізні, чорні хмари! (Леся Українка) Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. (І. Франко) Одвага або мед п’є, або сльози ллє. (Нар. творч.) І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав. Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні, чи хто згадає, чи забуде мене в снігу на чужині — однаковісінько мені. (Т. Шевченко)

Духовне багатство – це не лише інтелект, рівень знань, майстерності, досвіду, а й особливості вдачі, генетичне підгрунтя, у якому зародилися паростки художнього мислення. Сам інтелект без цього підгрунтя ніщо. І чим воно багатше, тим органічніше мислить художник у своїх творах – пошуках.

Якщо зазирнути в життєпис скульптора Богдана Романця, то можна знайти відгадку на всі найголовніші таємниці його творчої лабораторії.

Скульптор прийшов у мистецтво крізь терни. Батько не дозволяв йому малювати, бо хотів бачити сина продовжувачем власної ковальської справи в селі у Бродівщині. Але наполегливий і закоханий у мистецтво син не полишав олівця, бо виходило добре. Роботи хлопця помітила вчителька англійської мови М. Подоляк, повезла хлопця до Львова у Будинок народної творчості. А згодом славна Софія Вольницька відпросила у батька сина для навчання на підготовчих курсах. Відбулося знайомство Богдана з Левицьким, Сельським, Овсійчуком – справжніми майстрами мистецтв.

У своїй творчості Богдан Романець прагнув порвати пута стереотипності, офіціозу, псевдореалізмуі вийти на свою рідну національну духовність, довести, що власна історія та народна культура – невичерпне джерело для натхнення.

Роботи його органічні, гармонійні за формою і духом. Дуже показовою в цьому плані є скульптура “Саркофаг України”. Нічого, здавалося б, суто українського в ній нема, але якщо уважно придивитися, то в цій фігурі можна побачити всю трагічну долю України – від прадавніх жорстоких часів до чорнобильської трагедії. Скульптура промовляє кожною своєю деталлю – і не декларативною, не прозовою, а мовою символів справжнього мистецтва, мовою поетичного епосу. Тим і вражає, вражає глибоко. Вдивляєшся в скульптуру, в її форми і душу огортає почуття трагічно-болісне, містичне. Здається, ось-ось тобі відкриється якась таємниця буття, таємниця того великого Будівничого, що дав людям відчуття і щастя, і горя.

Отже, цю річ можна вважати справді цікавою художньою знахідкою. Вона має посісти достойне місце в Україні як пам’ятка епохи, як досконале відображення української долі.

До сьогоднішнього дня художник прийшов з гідним доробком. Не зра-див син добрих надій великої родини. Митець у постійному пошуку нових тем, сюжетів.