Напишыне стих про рушнык или вербу на украинском языке

верба стоїть хиляється,

і пережожі її всміхаються

від неї неможна відвести очей

я пам'ятаю, як ми її саджали,

вона була така маленька,

а зараз дуже величезна

її гілки дуже чудові,

і сама вона пречудова

краще не має у світі

наступає вербне воскресіння

 

 

ми зриваємо кілька гілок,

для того, щоб поставити у вазу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

я чую мами пісню колискову,  хоч йдуть невпинно зграєю роки…  а на стіні у хаті, як підкови,  як крила птахів – білі  рушники.  вона з любов`ю кожен вишивала,  а за вікном – і місяць, і зірки…  молилась богу, шила і співала,  і птахи оживали з-під руки…  складала чемно хрестики крилаті,  червоні, білі, сині, – золоті!   і стільки їх було у нашій хаті,  таких я більш не бачила в житті.  на рушниках тих мальви оживали,  і маки, і жоржини, й сокирки…  і серед них – птахи її співали,  здавалось, з неба падали зірки…  ті рушники у хаті – наче диво,  вони з стіни до мене гомонять.  із ними в хаті затишно й красиво, –  неначе в душу  зграями  летять…                 не сама сочиняла!

 

 

 

 

"не беріть із зеленого лугу верби "(олександр олесь) 

не беріть із зеленого лугу верби  ні на жовті піски, ні на скелі,  бо зів'яне вона від жаги і журби  по зеленому лугу в пустелі…

і сосни не несіть на зелені луги,  бо вона засумує в долині  і засохне в воді від палкої жаги  і нудьги по далекій вершині…

навесні ліс оживає після довгої зими. ще недавно він був похмурим, а дерева стояли голі.а тепер ліс осяяло весняне сонечко. тугі бруньки набухли на деревах за кілька днів. вони розкрилися у ніжне зелене листя. весняний ліс знову шумить від вітру.

відразу після закінчення зими, на ще мокрій та холодній землі з'являються перші проліски. це маленькі, ніжні та тендітні квіти, але які ж вони сильні та витривалі! проліски не бояться пробиватися крізь залишки снігу, назустріч сонцю. вони не бояться також весняних приморозків.

скоро землю знову прикрасить шовковий килим з м'якої трави. а на сонячних лісових галявинах виростуть справжні розсипи різнокольорових квітів. це яскраво-жовті примули, лілові крокуси, голубі дзвіночки, червоні дикі тюльпани. а слідом за ними білим або рожевим кольором зацвітуть деякі лісові дерева та кущі. наприклад, дикі яблуні, вишні та груші, глід та бузина.

навесні ліс сповнений заливистих та дзвінких пташиних голосів. лісові птахи шукають собі пару, в'ють затишні гніздечка. весна - це час весіль для лісових мешканців. навіть змії, і ті святкують свої зміїні весілля. навесні змії дуже злі та не полюбляють, коли їм заважають. у цей час потрібно ходити лісовими стежками обережно, щоб ненароком не наступити на змію, яка гріється де-небудь на сонечку.

весняний ліс ошатний та світлий. прогулянка ним – це справжнє задоволення.

Мій обов’язок перед природою. живучи в наш складний час, спостерігаючи за життям свого народу й усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому. інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. на землі не буде більше великих воєн, завдяки досягненням науки і техніки, людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнювало її протягом кількох століть. усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою. ми всі у боргу перед природою. важливо поважати свою матір-землю. ні в якому разі не допустити цілковитого знищення усього живого на ній. бо, коли це станеться, ми, люди, теж зникнемо, і наш обов’язок зараз — не допустити цього. не допустити хоча б того, що цілком і повністю залежить від нас і називається людським чинником. з уроків ії ми знаємо, що природа — це безкраї степи, на яких дозріває зерно нового врожаю. це могутній дніпро з затоками та довгими вітами верб. а навесні цвітуть і милують око молочно-білі сади. не можна навіть дібрати слів, щоб розказати про все, що відчуваєш. рік у рік росте і міцніє моя україна, разом з нею ростемо і ми, молоде покоління, яке словами а. малишка дає клятву на вірність україні: рідну, добру, у крові умиту, я тебе нікому не ві. але уроки екології нагадують: атомні безумства, бурхливий розвиток хімічної промисловості призвели до того, що в багатьох регіонах життя стає нестерпним. думаю, всі розуміють, що наш обов’язок — зберегти природу. не шкодити їй, не забруднювати воду, повітря, ліс. любити природу, цінувати, дякувати їй, а вона віддячить нам сторицею.