Династия романовых в первой четверти xviii века схема кратко

Перший етап (1340-1362 рр.) – проникнення литовців на українські землі. Для боротьби з Тевтонським орденом розрізнені язичницькі литовські племена в середині XIII ст. під керівництвом князя Міндовга об’єдналися у єдину державу – Велике князівство Литовське. За часів правління Міндовга (1230-1263 рр.) головним об’єктом литовської експансії стали західноруські (білоруські) землі. У часи його наступника – Гедиміна (1316-1341 рр.) до складу Литовської держави почалося приєднання (у 30-ті роки ХІV ст.) українських земель: Берестейської, Турово-Пінської, Прип’ятьської та інших. Внаслідок польсько-угорсько-литовської боротьби за галицько-волинські землі Польща отримує Галичину, Литва – Волинь. У 1355-1356 рр. він завоював Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р. захопив Київ і всю Київщину. Після того, як влітку 1362 р. військо Ольгерда на р.Сині Води (притока південного Бугу) розгромило татарські війська, – Київщина, Поділля і Переяславщина остаточно відійшли до Литви. Велике князівство Литовське стало найбільшою державою в Європі (столиця – Вільно). Майже 90% населення становили русини, тобто українці та білоруси.

Другий етап (1362-1385 рр.) – утвердження литовського правління. Утвердження литовського правління на українських землях відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. майже до кінця ХІV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Тут збереглася стара система управління,

Третій етап (1385-1480 рр.) – посилення централізму у Литовській державі і ліквідація залишків автономії українських земель. Подією, яка докорінно змінила становище південно-західних руських земель, стала Кревська унія (1385 р.). Основними чинниками, які зближували інтереси правлячих кіл Литви та Польщі були як внутрішня нестабільність, так і зовнішня небезпека, зокрема загроза Тевтонського ордену, посилення московського князівства тощо. За цих умов Польща запропонувала Литві шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайло об’єднати сили двох держав. 14 серпня 1385 р. у м. Крево між Литвою і Польщею було укладено Кревську унію, за умовами якої литовський князь Ягайло, одружуючись з польською королевою Ядвігою, отримував титул короля Польщі, зобов’язувався перейти до католицької віри і окатоличити литовців та « навіки приєднати всі свої рідні землі, литовські та руські до корони Польської»

Відповідь:

Культура Румунії — це незвичайний заміс з циганського фольклору, багатомовного діалекту, альянсу кількох релігій, самобутнього мистецтва Румунії і дивної гостинності її громадян. Державна мова — румунська, близький до класичної латині, але ті, хто говорять італійською або французькою мовами навряд чи зрозуміють усну мову румунських жителів.

Належність державної мови до романської групі не вплинула на сильне поширення католицизму. Так, лише 5% жителів Румунії сповідують католицизм, при 85% православних парафіян. Мусульмани, грецькі католики і іудеї склали лише 2% від усього віруючого населення Румунії.

Музична культура Румунії увібрала в себе особливості всіх народностей, які проживають на території країни.

У багатьох містах Румунії дуже яскраво і видовищно відзначають Новий Рік. Новий рік у них ще називають «малим Різдвом». Увечері, після заходу сонця, перед іконою Христа, в кожному будинку, запалюють свічку з чистого воску, яка, в свою чергу, горить всю ніч. Пороги і двері в кожному будинку, в сховищах зерна, в приміщеннях для худоби, обмазували часником і топленим жиром. На домашніх тварин таким же складом ставили знак хреста, після чого мазали себе і всіх членів родини.

У Румунії люблять відзначати не тільки національні та релігійні свята. На території країни проходять також різні, яскраві і запам’ятовуються дійства: ярмарки та фестивалі.

Про гостинність румунів ходять легенди. Кожен житель, будь він власник розкішного особняка або скромного невеликого будиночка, із задоволенням за вас у свій будинок, нагодує і напоїть до відвалу. Натомість вони не по нічого крім дружнього ставлення.

Кухня Румунії самобутня, для когось, можливо, і дуже але неодмінно смачна і ситна. Гурмани, які звикли поїдати устриці і спаржу, можуть не оцінити національне блюдо Румунії — «mamagliga» (мамалига). Але саме ця кукурудзяна каша є найпоширенішою стравою на столах румунів, адже сільське господарство в Румунії завжди було розвинене.

Пояснення: Колись відповідав на це запитання і скидаю тобі заготовку звідти)