Какие методы использовал сталинский режим для чистки партийных лав в украине?

Звісно ж репресії.Виселення в Сибір, розстріли і т.д.

Государственный и политический строй Китая

Политическое устройство китая

Первое упоминание о государстве на территории современного Китая относится к 2000 году до нашей эры.

От процветающих древнекитайских империй страна шла тысячелетия через периоды разобщенности, колониального унижения и борьбы за независимость к Китайской Народной Республике, провозглашенной в 1949 году.

Современный Китай – это страна, нацеленная в высокотехнологичное будущее, но не забывающая свою древнюю историю. В 21 веке экономика страны стала самой большой в мире и с самым обширным внутренним рынком. Какой политический строй в Китае ни был бы, он всегда будет с китайским “акцентом”.

Объяснение:

Что говорит Конституция

Китай, согласно конституции, является социалистическим государством с провозглашенным главенством рабочих, которых представляет Коммунистическая партия, в союзе с крестьянами. Политический строй Китая кратко можно охарактеризовать как социализм с национальной спецификой.

Вся власть принадлежит народу, который осуществляет ее через Всекитайское Собрание Народных Представителей (ВСНП) и местные представительные органы различных уровней.

Несмотря на то что политическому строю в Китае в настоящее время присущи все внешние атрибуты демократии, голос Коммунистической партии имеет решающее значение при принятии любого значимого решения.

Китай является многонациональной, многопартийной страной, что нашло отражение в организации всех структур государства. Базисом политического строя Китая, при доминирующей роли Коммунистической партии, являются:

выборных органов различного уровня – собраний народных представителей;

многопартийная система;

национальные автономии в каждом регионе компактного проживания некитайского населения.

Демократически избранными представительными органами являются собрания народных представителей, избираемых на всех уровнях административного деления страны, от волостных и уездных до городских. В Китае кроме Компартии работают еще восемь небольших партий, которые не считаются оппозиционными.

Самая большая из них – демократическая партия, насчитывает примерно 130 тысяч человек. Для выработки согласованной позиции партий по ключевым вопросам экономической и политической жизни создан Народный политический консультативный совет.

Третьим столпом политического строя Китая служит система национальных образований (автономных районов, округов, уездов), которые являются гарантией соблюдения прав малых народов и национальностей.

Председатель КНР руководит социалистическом государством демократической диктатуры народа, как написано в Конституции страны, иногда его в зарубежной прессе называют президентом Китая. Всекитайское собрание народных представителей – это высший уровень китайского “парламента”.

Правительство в Китае называется Государственный Совет КНР, который в регионах представляют местные народные правительства. Центральный Военный Совет управляет армией, вооруженной полицией и народным ополчением.

В стране есть все институты, необходимые для функционирования современного государства, только с учетом политического строя Китая они имеют названия с социалистическим оттенком, например народный суд, народный прокурор, народная полиция.

Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Характерні ознаки:

абсолютизація естетичного ідеалу античност прозора побудова твору;

краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;

найточніше, без прикрас, формулювання думки;

традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).

Особливості українського класицизму:

проіснував недовго, розвинувся мало.

Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.

Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.

Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.

Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.

Сентименталізм

Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.

Характерні ознаки:

особлива увага до духовного світу людини;

герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;

ідеалізація дійсності;

культ природи;

перебільшення почуттів;

основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;

головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.

Особливості українського сентименталізму

в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;

елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);

культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.

Романтизм

Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.

Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.

Характерні ознаки:

протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;

виняткові характери у виняткових обставинах;

ліризм, фантастика;

повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;

протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);

основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);

зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;

посилений інтерес до фольклору:

взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);

народ та історія - основні теми української романтики;

утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;

розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;

література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).

Розвиток українського романтизму має три періоди:

1835 - 1844 - харківський:

1840 - 1847 - київський;

1855 - 1862 - петербурзький.

Характерні риси українського романтизму

Наявність потужного патріотичного пафосу;

Нового значення набуває релігійна лірика;

Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.

Жанри

Лірична поезія;

Релігійна поезія;

Ліро-епічна поема, балада;

Історичний роман;

Історична драма;

Фантастичні оповідання, повість.

Реалізм (друга половина XIX століття)

Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.

Объяснение: