Америка в 19 веке кратко и понятно

В 16 веке территория Соединенных Штатов была населена индейскими племенами, и в этот период здесь появились первые европейцы. К 18 веку европейцами был колонизирован весь Североамериканский континент, в результате чего сформировались три зоны влияния. В районах Атлантического побережья появилась британская зона, в Луизиане и районе Великих Озер – французская, а испанская зона возникла на Тихоокеанском побережье, в Техасе и Флориде. 

МАРК АВРЕЛИЙ (Marcus Aurelius) Марк Аврелий Антонин (26.04.121 г. — 17.03.180 г.), римский император с 07.03.161 г. Родился в сенаторской семье испанского происхождения, по желанию Адриана в 138 г. усыновлен своим дядей Антонином Пием, в 145 г. женился на его дочери Фаустине и в 146 г. провозглашен соправителем1. В 161 г. вступил на престол и до 169 г. правил вместе со своим названым братом Луцием Вером. Период правления Марка Аврелия отмечен ожесточенными оборонительными сражениями, знаменовавшими конец относительно спокойного развития эпохи принципата. В 162 г. было подавлено восстание в Британии и шли бои с хаттами в районе германского лимеса. После войны с парфянами (162—166 гг.) Армения и Осроена оказались в зависимости от римского государства. Возвращаясь из похода, войска занесли в Империю чуму, которая свирепствовала до 189 г. Вторжения маркоманов и квадов в 166—167 гг. вылились в затяжную оборонительную войну на дунайской границе. В 168—172 гг. римские войска под командованием Марка Аврелия вытеснили германские и сарматские племена из Верхней Италии, Реции, Норика, Паннонии и Балканских провинций. Со 172 г. римляне активизировали наступательные действия, но им удалось лишь на короткий срок установить контроль над частью территории современной Чехословакии и Восточной Венгрии. Эпизоды Маркоманской войны 171—175 гг. запечатлены на барельефах 30-метровой колонны Марка Аврелия в Риме. Попытка узурпации верховной власти со стороны наместника Сирии Гая Авидия Кассия в 175 г. и восстание в Египте вновь обострили внутриполитическую ситуацию. В 176 г. Марк Аврелий провозгласил своего сына Коммода соправителем и незадолго до окончания войны умер в Виндобоне от чумы. Для внутренней политики императора характерно согласие Марка Аврелия с сенатом при одновременном укреплении государственного аппарата Империи и расширении его функций. Пленных варваров не превращали в рабов, а в качестве колонов оставляли в особых пограничных поселениях. Марк Аврелий обучался у Фронтона и Герода Аттика риторике и со 146 г. начал проявлять интерес к философии. Он сделался одним из наиболее выдающихся представителей поздней, эклектической Стои. Под влиянием учения Эпиктета ведущее место в его философских рассуждениях заняла этика. Он призывал бескорыстно любить ближних и заниматься нравственным совершенствованием. Счастье достается путем познания правящего миром естественного закона и верой в его разумность. Человеческий разум божественного происхождения, и поэтому все люди равны. Поскольку Марк Аврелий требовал, чтобы каждый исполнял свою роль на отведенном ему судьбой месте, он выступал в качестве апологета существующего строя. В отличие от философии древней Стои он отделял бога от природы, приближаясь к взглядам Платона. Во время войны на дунайской границе написан трактат «Наедине с собой» (греч. “Та eis heauton”). Это сочинение долгое время пользовалось большой популярностью. Издана биография Марка Аврелия в “Histona Augusta”, и имеются статуя в Античном собрании Государственных музеев в Берлине, бюст в Дрездене в Альбертинуме. Конная статуя Марка Аврелия (единственно сохранившаяся) стоит в Риме на сооруженном Микеланджело в 1537 г. постаменте на Капитолийском холме. 1 Марк Аврелий получил трибунскую власть и проконсульский империй, что означало предоставление ему статуса младшего соправителя, 1 декабря 147 г. — Прим. ред. сайта. Словарь античности. Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1989 Трибунскую власть получал 34 раза (первый раз — 1 декабря 147 г., затем — ежегодно 10 декабря). Император: I (при получении власти, в 161 г.), II (163 г.), III (165 г.), IV (166 г.), V (167 г.), VI (171 г.), VII (174 г.), VIII (175 г.), IX (177 г.), X (179 г.). Консул: I (140 г.), II (145 г.), III (161 г.). Умер 17 марта 180 г. около Сирмия (Sirmium); погребен в мавзолее Адриана. Жена: Анния Галерия Фаустина (Младшая) (Annia Galeria Faustina). Дети: 8 сыновей: (1) Тит Аврелий Антонин (Titus Aurelius Antoninus); (2) Тит Элий Аврелий (Titus Aelius Aurelius); (3) Тит Элий Антонин (Titus Aelius Antoninus); (4) имя неизвестно; (5) Тит Аврелий Фульв Антонин (Titus Aurelius Fulvus Antoninus); (6) Луций Аврелий Коммод (Lucius Aurelius Commodus); (7) Марк Анний Вер (Marcus Annius Verus); (8) Адриан (Hadrianus); 6 дочерей: (1) Домиция Фаустина (Domitia Faustina); (2) Анния Аврелия Галерия Луцилла (Annia Aurelia Galeria Lucilla); (3) Анния Аврелия Галерия Фаустина (Annia Aurelia Galeria Faustina); (4) Фадилла (Fadilla); (5) Корнифиция (Cornificia); (6) Вибия Аврелия Сабина (Vibia Aurelia Sabina);

Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Особливості освіченого абсолютизму Редагувати

Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].

«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.