Які основні досягнення Галицько-Волинського князівства в: 1 Освіті 2). Літературі, літописанні 3). Архітектурі 4). Мистецтв

Відповідь:

Освіта

Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах , особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.

Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.

Літописання

Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.

Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.

Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.

Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.[2]

Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля руську зброю і Руську землю.

Архітектура

Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля ма але водночас величний вигляд.

Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також б облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.[3]

На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.

Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)

Образотворче мистецтво

Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.

Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.

У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.

Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.)[5], у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.

Пояснення:

Кочевая цивилизация за несколько тысяч лет своего существования создала универсальное жилище, которое полностью отражало мировоззрение и образ жизни кочевых народов. Юрта - переносное каркасное жилище, покрытое войлоком, по праву относится к числу важнейших достижений материальной культуры человечества. Слово «юрта» произошло от тюркского слова «jurt», которое обозначает народ, Родину, а также место стоянки кочевников, их родовые земли.

Объяснение:

Наиболее ранние упоминания о юрте встречаются в китайских источниках. В китайском трактате II в. до н.э. «Хуайнаньцзы» юрту тюрков кочевников обозначали термином «цюнлу», т.е. «куполообразная хижина». Древнейшее изображение деталей юрты сохранились на погребальных статуэтках начала VI века из Северного Китая, а также на наскальных рисунках в ущельях Восточного Казахстана.

Объяснение:

Каза́хское ха́нство (каз. Қазақ хандығы) — государство тюрков-кочевников (будущих казахов) на территории современного Казахстана и сопредельных с ним государств, образованное в результате распада Золотой Орды в 1465 году.

При Касым-хане ханство достигло наивысшего расцвета. После его смерти началась гражданская война, но уже при Хак-Назар-хане ханство было восстановлено в прежних границах.

При султане Абылае три жуза признали его ханом Казахского ханства. После его смерти ханство вновь распалась на жузы, но уже хан Кенесары был провозглашён общеказахским ханом восстановленного Казахского ханства.

К 60 годам XIX века все казахские жузы окончательно вошли в состав Российской Империи.

1. История

1.1. Предыстория

В 1227 году на территории Дешт-и-Кипчака было образовано протоказахское государство в составе Золотой Орды — Белая Орда (Улус Орда-Ежена). После отделения от Золотой Орды Белая Орда в 1361 году становится независимым государством. Но после смерти Барак-хана в 1428 году Белая Орда распадается на ханство Абулхаир-хана и Ногайскую Орду. Оставшаяся земля была поделена между Мустафой-ханом на юге и Мухаммед-ханом на севере.

Будучи недовольными жесткой политикой Абу-л-хайра, часть племён во главе с султанами Жанибеком и Кереем вынуждена была откочевать в Могулистан, расположившись в междуречье рек Чу и Талас, где создала самостоятельное государственное образование — Орду, за которой закрепилось название Казахское ханство.

Первым ханом нового ханства становится Керей, но фактически ханством управлял султан Жанибек. Жанибек начинает войну против Абу-л-хайра, хана Узбекской Орды. В 1468 году, во время одного из походов Абу-л-хайр умирает, и Жанибек берет без боя всю территорию Узбекской Орды кроме присырдарьинских городов. Но уже при Бурындык-хане, сыне Керей-хана присырдарьинские города вошли в состав ханства.

К 1500 году Казахское ханство заметно расширилось и рас свои территории на весь восточный Дешт-и-Кипчак.

Подробнее - на -