В чому полягала українізація?​

Українізація 1920-1930-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація.
Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу українців. Більшовики проголосили політику коренізації, яка мала тимчасовий характер, лише з тактичною метою стабілізації більшовицької влади в національних республіка

ответ:как-то раз я рыбачил в море , неожиданно налетела буря и унесла меня далеко от берега. Я ударился головой споткнувшийся весло , и упал в лодку. Проснувшийся я увидел вдали корабль, я стал кричать и звать на , люди с заметили меня и милостиво пригласили на борт. Оказалось что это были финикийские пираты , они заставили меня работать на приходилось вставать ни свет ни заря , драить полы , и т. д. Но скоро пришло моё .на финикийских пиратов напали другие пираты и мне удалось вы прыгнуть за борт, но поскольку действия проходила недалеко от берега , но скоро я выплыл и вышел на берег . Добавь немного описания , а сам сюжет вот

Объяснение:

Відповідь:

Розвиток української культури у XIX ст. відбувався в доволі складних умовах. Саме в цей період було завершено послідовну політику позбавлення України державності й національних досягнень та культурних здобутків попередніх десятиліть. Територія України входила до складу Російської й Австро-Угорської імперій, де український народ зазнавав важкого соціального й національного гноблення. Жорстока русифікаторська політика царату була спрямована на нівелювання української національної культури (Валуєвський циркуляр і Емський указ). Згідно з Валуєвським циркуляром 1863 р. заборонялося видавати українською мовою релігійні та наукові твори. Емським указом 1876 р. уводилася жорстка цензура на українські книги, які ввозилися з-за кордону, заборонялося вживання української мови на сцені. З обов’язковим застосуванням російського правопису українською мовою дозволялося публікувати тільки оригінальні художні твори та історичні документи. Аналогічні заборонні заходи вживав й австрійський уряд на західноукраїнських землях – Галичині, Закарпатті, Буковині. Водночас в Україн ігається зародження загальноєвропейських просвітницьких ідей, їх національно орієнтований вияв на ґрунті нових соціокультурних процесів. Починає формуватися нове поняття спільності, яке спиралось на спільність мови та культури. Значна кількість людей сприймає ідею про те, що носієм суверенітету є народ. Зростає зацікавленість мовою українського народу, його історичним минулим, побутом, звичаями, традиціями. Розпочинається процес творення національної свідомості. Вагому роль в обґрунтуванні та поширенні цих ідей відіграла національно свідома інтелігенція, яка вийшла на соціальну арену в Україні. На відміну від імперської верхівки, яка не виявляла зацікавленості новими ідеями й вільнодумством, новопостала інтелігенція, захоплюючись ними, прагнула усунути недоліки існуючого суспільства, змінити його звичаї, політику, побут розповсюдженням ідей добра, справедливості, наукових знань. У своїй діяльності інтелігенція прагнула спиратися на народ, вважаючи його джерелом свідомості й національної сили. Отже, попри складні умови розвитку української культури XIX ст. наш народ виявив велику життєздатність, талановитість і незламну силу волелюбного духу.

Пояснення:  удачи