Конспект по истории России 8 класс: Великая серверная война 1700-1721 гг

Изначально война Швеции была объявлена Северным союзом в составе Саксонии, Речи Посполитой, Датско-Норвежского королевства и России. В первые годы войны шведам удалось одержать несколько убедительных побед, что привело к распаду Северного союза. Длительное время Россия фактически самостоятельно противостояла Швеции. Коалиция была восстановлена только в 1709 г., после поражения войск короля Карла XII в Полтавской битве, переломившей ход войны.

На разных этапах в войне участвовали: на стороне России — Ганновер, Нидерланды, Пруссия; на стороне Шведского королевства — Англия, Османская империя. Ощутимую поддержку Петру I в войне оказало украинское казачество, хотя незначительная его часть сражалась и на стороне Швеции.

Итоги войны

Согласно Ништадтскому миру Россия возобновила контроль над древними русскими землями в Прибалтике: от Выборга до Риги. Был отвоёван выход к морю, что привело к интенсификации морской торговли с Европой. Россия получила статус Великой европейской державы, что нашло своё отражение в провозглашении Российского государства империей. Петра I Алексеевича сенаторы удостоили титула Отца Отечества, Императора Всероссийского.

В то же время затяжная война обернулась огромными и экономическими, и демографическими потерями. Налоги с населения за период 1701-1724 гг. увеличились в 3,5 раза. Перепись населения 1710 г. показала сокращение общей численности населения на 20 %, а в областях, затронутых войной — до 40 %.

Объяснение:

1. 1) в результате правления увеличилась территория России

а)в состав России вошли Правобережная украина , часть Белорусии, территории на дальнем Востоке

2) увеличилось население России

3)русский флот был мощным и поддерживал репутацию России в Европе

а) корабли ходили не только по прибрежным морям, но и выходили к Средиземному морю, Тихому и атлантическому океану

4)императрице присягали жители греческих островов и Северного Кавказа

2. Пруссия, Австрия, Россия поставили вопрос об уменьшении размеров Речи Посполитой, которая не в силах навести порядок на своих землях

3.Второй раздел земель Речи Посполитой произошел между Россией и Пруссией (Австрия за допущение этого раздела выговорила себе земельное вознаграждение в Германии) . Россия получила Волынь, Подолию и Минскую область; Пруссия — Данциг и земли Великой Польши (1793). В уцелевших частях Речи Посполитой был восстановлен старый, доконституционный порядок управления, и Речь Посполитая стала формально в зависимость от России, так как король обязался не объявлять войны и не заключать ни с кем договоров без согласия императрицы Екатерины. Варшава была занята русскими войсками.

Конечно, польская патриотическая шляхта не могла примириться с происшедшим. Удалившиеся из Польши в Западную Европу вожаки той партии, которая создала «конституцию 3 мая» , начали там готовиться к борьбе с державами за независимость и целость Речи Посполитой. В Варшаве и Кракове образовались тайные комитеты, которые поднимали к восстанию население как уцелевших, так и отторгнутых областей. Уже в 1794 г. восстание началось в Кракове, Варшаве, Вильне и других городах. В Варшаве образовалось временное правительство. Оно захватило в плен короля, объявило войну России и Пруссии и провозгласило диктатором и главнокомандующим генерала Тадеуша Костюшко, одного из самых популярных и талантливых патриотов. Русские войска, бывшие в Варшаве, были выбиты оттуда с большим уроном (было вырезано ночью до 2 тыс. русских солдат) .

Императрица Екатерина очень серьезно отнеслась к происшедшему и послала против восставших своих лучших генералов, графа Румянцева-Задунайского и графа Суворова-Рымникского. По дряхлости первого из них главное руководство военными действиями перешло к Суворову. Он быстро направился к Варшаве и туда же велел идти генералу Ферзену с уцелевшими от Варшавской резни полками. Под Варшавой решилась судьба Речи Посполитой. Ферзен разбил и взял в плен Костюшку в битве под Мацейовицами (недалеко от Варшавы) ; а сам Суворов после страшного по кровопролитию штурма взял предместье Варшавы Прагу (1794). Варшава сдалась; вожаки движения бежали из Польши. Русские и прусские войска усмирили весь край, а затем последовало окончательное уничтожение Речи Посполитой (1795). Король отказался от престола и переехал на житье в Петербург, где вскоре и умер. Россия, Пруссия и Австрия произвели последний, третий раздел польско-литовских областей. Россия получила Литву и Курляндию, Пруссия и Австрия поделили прочие области (причем Варшава отошла к Пруссии, Краков и Люблин — к Австрии).

4.важным элементом внешней политики России стало отношение её верхов к событиям Французской революции 1789—1793 гг. Екатерина II довольно спокойно встретила ее начало и даже читала внукам знаменитую Декларацию прав человека и гражданина, принятую восставшими парижанами.

5. Конечно,по сути так и было,значительно расширилась территория государства с Восточном направлении,за счет Турции и его вассалов.Был уничтожен вековой враг на юге,Крымское ханство,а его земли вошли в состав России. Так же был создан сильный Черноморский флот.

В розвитку світової цивілізації візантійська культура займає видатне місце. Для неї характерні урочиста пишність і внутрішня шляхетність, це своєрідний синтез культурних традицій греко-римського світу і християнства, а також елліністичного Сходу. Візантійський тип культури не подібний ні на західноєвропейський, ні на східний. Візантійська імперія виникла на рубежі двох епох — загибелі пізньої античності та народження середньовічного суспільства. Столицею її став Константинополь, заснований імператором Константином І у 324—330 pp.

В 330 році через міжусобиці й смуту, що охопили величезну Римську імперію, імператор Костянтин I Великий переніс свою столицю в місто Візантій (з I століття н. е., що входив до складу Римської імперії) і перейменував його на Константинополь. У середньовіччі Візантія називалася Романією, самі візантійці називали себе ромеями, а свою культуру — ромейською. Імператор — «Басилевс ромеїв» — оголосив себе також і верховним жерцем. Це знайшло відбиття в офіційному мистецтві Константинополя, який виражав ідеї культу «басилевса ромеїв» як пантократора (від грец. Παντοκράτορος— «вседержитель»). З тих пір вона була центром цивільного й духовного життя греко-римського миру. Візантійська імперія породила особливу культуру, названу в науці візантизмом.

Перші сторіччя існування Візантійської держави можна розглядати як найважливіший етап у формуванні світогляду візантійського суспільства, що спирався на традиції язичницького еллінізму й принципи християнства. Формування християнства як філолофсько-релігійної системи було складним і тривалим процесом. Воно вбрало в себе багато з філософських та релігійних вчень того часу. Християнська догматика склалась під сильним впливом близькосхідних релігійних вчень: юдаїзму, маніхейства. Воно було синтетичною філософсько-релігійною системою, важливим компонентом якої була антична філософія.

Першого розквіту візантійське мистецтво досягло у VI столітті при Імператорі Юстиніані. Величезна імперія була найбільшою і найсильнішою державою Європи. Тут існувала величезна кількість ремісничих майстерень, безліч купців. В одній лише столиці в цей час було споруджено тридцять церков, які сяяли золотом, сріблом і різнокольоровими мармурами.

На зміну непримиренності християнства з усім, що несло клеймо язичництва приходить компроміс між християнським і античним світоглядом. Найбільш далекоглядні християнські богослови зрозуміли необхідність оволодіння всім арсеналом язичницької культури для використання її в створенні філософських концепцій. Такі мислителі, як Василь Кесарійський, Григорій Ніський і Григорій Назіанзін, закладають фундамент візантійської філософії, яка сягала коріннями давньогрецького мислення. У центрі їх філософії перебуває розуміння буття як досконалості. Народжується нова естетика, нова система духовних і моральних цінностей, змінюється й сама людина тієї епохи, її бачення світу й відношення до всесвіту, природи, суспільства.

З перемогою християнства провідне місце в системі знань зайняло богослов'я. Надзвичайний розквіт переживає логіка, як основа побудови богословської догматичної системи.

Объяснение: