Історичний портрет Наполеона Бонапарта​

У 1928 р. неп було підкинуто, розпочалася радянська модернізація, що тривала близько 30 років. Її основними завдання були індустріалізація, колективізація сільською господарства і “культурна революція” (виховання радянської людини). Для здійснення цих завдань влада ухвалювала пятирічні плани розвитку народного господарства. План першої п’ятирічки був затверджений у 1929 р., але її часові рамки відносять до 1928 -1932, а другої до 1932 -1937 рр.

Причини форсованої індустріалізації. У 1929 р. було вирішено перейти до форсованої індустріалізації, тобто прискореного створення великої промисловості «за всяку ціну»;

Так, я повністю погоджуюся з наведеною характеристикою оскільки, Пилип Орлик  був людиною висококультурною, європейцем в повнім розумінні цього слова. Він належав до людей барокової доби, просякнутих глибокою релігійністю. Життя примушувало його до компромісів, але душа залишалася чесною і щирою, здатною до найбільших обмежень і самопосвяти.

Увагу Орлика займали  і богословські проблеми. Він був глибоко віруючою людиною, в неділю й на свята ходив до церкви, відвідував і католицькі богослужіння. Цікавився основоположними принципами християнської релігії, вів пошук шляхів об'єднання церков, вільної сполуки православних і католиків. У щоденнику залишилися записи його дискусій із православними священиками й католицьким духовенством.

Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б до визволити Україну.

Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців — А. Войнаровським (небожем І. Мазепи), полковником Д. Горленком, генеральним писарем І. Максимовичем, генеральним суддею К. Довгополим, генеральними осавулами Г. Герциком та Ф. Мировичем — робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем.

Орлик активно листувався з монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття.

Объяснение: