Поучение Хети Хети везет сына Пепи в столичную писцовую школу и по дороге рассказывает ему о положении писца. Сам Хети, видимо, писец, так как он с большим убеждением и со знанием дела подчеркивает преимущества писца. Хети красочно нарисовал картину тяжелого изнурительного и голодного существования различных групп простых людей. «О, если бы я мог заставить тебя полюбить книги больше, чем свою мать, если бы я мог показать красоты их перед тобой. Лучше это всех других должностей… Когда он (писец) еще ребенок, уже приветствуют его. Посылают его для исполнения поручения, и не возвращается он, чтоб надеть передник. Не видывал я скульптора посланником или ювелира посланным, но я видел медника за его работой у топок его печи. Его пальцы были, как кожа крокодила, и он пахнул хуже, чем рыбья икра. Каждый ремесленник, работающий резцом, устает больше, чем землепашец. Поле его – дерево, оружие его – металл. Ночью, когда свободен он, он работает больше, чем могут сделать его руки, и ночью зажигает он свет. Каменотес ищет работу по всякому твердому камню. Когда же он кончает, руки его падают, и он утомлен. И так сидит он до сумерек, колени его и спина согнуты. Брадобрей бреет до вечера… Он бродит с улицы на улицу, чтобы найти кого побрить. Он напрягает свои руки, чтобы наполнить свой желудок, подобно пчелам, поедающим свои труды… Я расскажу тебе о строителе стен. Он постоянно болен, так как представлен ветрам. Строит он с трудом, привязанный к лотосам (т. е. к верхушкам колонны в форме цветов лотоса)… все одежды его лохмотья… Моется он только один раз…Хлеб, отдает он его домой; избиты, избиты его дети… У земледельца одежда вечная. Высок голос его, как у птицы «абу»…Устает он… и спокойно ему так, как спокойно кому-нибудь под львом. Болен он постоянно… И едва он возвращается домой вечером, ему вновь надо идти. Ткач – внутри дома, хуже ему, чем женщине. Ноги его на желудке его. Не дышит он воздухом. Если за день не выработает он достаточно тканья, он связан, как лотос в болоте. Дает он хлеб привратнику, чтобы мог он увидеть свет.. Когда гонец выходит в чужую страну, завещает он свое имущество детям из-за страха перед львами азиатами. И если вернулся он в Египет, едва достиг он сада, едва достиг он дома своего вечером, и вновь ему надо идти… У красильщика пальцы издают зловоние, как от дохлой рыбы, … рука его не останавливается. Сандальщику совсем плохо, он всегда нищенствует. Ему также спокойно, как спокойно кому-либо среди дохлых рыб. Жует он кожу. Прачечник стирает на берегу рядом с крокодилом…Не спокойное это занятие перед тобой… Говорят ему: если ты опоздаешь принести, будут избиты твои губы… Я расскажу тебе еще о рыбаке, достается ему уже, чем во всякой другой должности. Смотри, разве не работает он на реке вперемежку с крокодилами… Смотри, нет должности, где бы не было начальника, кроме должности писца, ибо он сам начальник.» Вопросы к тексту: 1. Кем был автор этого документа? К кому, и с какой целью он обращает свои слова? 2. Как ремесленники зарабатывали на жизнь? Были ли у них какие-нибудь обязанности? Если да, то перед кем? Были ли в египетском ремесле работы, которые могли выполнять женщины? 3. Текст этого «Поучения…» сохранился сразу в двух папирусах: ученые считают, что их переписывали ученики в египетских школах. Зачем учителя могли давать им такое задание?

Література -

Українська література другої половини XIX ст. розвивалася на традиціях попереднього періоду. Упродовж багатьох десятиліть домінуючим тут лишався стиль бароко. Цікавим явищем тогочасної літератури став розвиток української історико-мемуарної прози. Чільне місце в ній посідають щоденники М. Ханенка (1691—1760 рр.) і Я. Марковича (1696—1770 рр.). Обидва автори належали до козацької старшини й обіймали високі посади в Гетьманщині. У своїх щоденниках вони зображували події тогочасного державного, політичного й економічного життя, детально змальовували побут української шляхти. У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше — в умовах урядових заборон і переслідування — процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої складності. М. Грушевський писав: "Мова вирішила долю українського відродження, відновивши розірваний зв'язок між інтелігенцією і народом…"Звідси — й особливості української літератури XIX ст. — народні теми творчості, реалізм і демократизм.

І. Котляревський Редагувати

Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».

Харківський гурток Редагувати

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах «Ластівка». З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808—1889) — поета-романтика, байкаря.

До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (найкраща — «Сердешна Оксана»), інш народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.

Тарас Григорович Шевченко Редагувати

Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. Михайло Грушевський писав:

« «Його творчість — це творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях безпосередність народної поезії зі свідомістю літературної творчості». »

Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім'ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота «в наймах» і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком — художником Іваном Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В. Жуковського роботи Карла Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший «Кобзар» виходить у 1840 році у Петербурзі, через рік — «Гайдамаки». Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка — символ всієї української культури.