Очерк про закат (на тему: что мне довелось увидеть)

Закат солнца – одно из самых завораживающих явлений природы. лучше всего его наблюдать летом на открытых пространствах – в степи или на море, там, где видна линия горизонта.  в закатный час на море или на реке невероятные цвета облаков в небе отражаются в воде, и еще по ней бежит солнечная дорожка.в городе закат красив по-своему.догорает летний день. солнце медленно опускается к горизонту. оно уже не такое обжигающее и слепящее, как днем, а мягко пригревает теплыми вечерними лучами.природа замирает, почти не слышны гул машин и гомон людских голосов, становится все тише и тише. диск солнца окрашивается в ярко-оранжевый цвет и становится тем больше, чем ближе опускается к земле. теперь солнце подсвечивает облака на небе снизу, и они приобретают легкий розоватый оттенок.когда солнце касается нижним краем кромки горизонта, начинаются вечерние сумерки. если на небе много облаков, они расцвечены всевозможными красками заката – от ярко-желтой до приглушенно фиолетовой. на другом крае неба проступает блеклый серпик луны.большое оранжевое солнце прощально пылает, медленно скрываясь из вида. сначала кажется, что оно движется медленно, пробегая лучами по ветвям деревьев и окнам домов, а потом резко ныряет   за горизонт. земля погружается в сумерки. а в небе еще некоторое время   блеклое зарево   в том месте, где спряталось солнце. быстро темнеет, и в небе загораются первые звезды. наступает

Она стоит уверенна,прямая, как стрела. блестит весной, как зеркало,прекрасна и светла. в снегу чуть-чуть оттаявшем сверкает до ночи *а ночью,точно солнышко скрывается в свечи. весною так прекрасно, весною так красиво она мне так приятна, природою любима. вокруг сосны и ели, в снегу искрятся капли я так люблю природу! разлюбишь ее вряд-ли. *а ночью,точно солнышко скрывается в свечи. - я имела в виду, что ночью на место солнца в замен приходит свет(свечи, лампы, и.т.д.) p.s: я не мастер сочинять стихи, а так думаю получилось нормально: )

Онєгін став перероджуватися під впливом своєї любові до тетяни, до "нової" тетяні. героям судилося зустрітися ще раз, після драматичних подій в селі. зустріч була рішучою насамперед для онєгіна, для його уявлень про життя, іншу людину, про жінку, любові, собі самому. він випадково зустрічається з тетяною на і без пам'яті закохується в неї. раптово з особливою гостротою молода людина відчуває, що вся попередня життя було їм витрачена, і важливим тут стає те, що це не холодний висновок, але тяжкий для нього переживання і усвідомлення. ще більш тяжким воно стає, коли тетяна своєю відмовою перекреслює всі його надії на можливість здобуття щастя. цей момент стає справжнім прозрінням для героя безглуздості його минулого, сумнівності відкривається перед ним майбутнього, коли все краще в собі він встиг розтратити. найболючішими стають слова тетяни про те, що "щастя було так можливо". вона пішла. варто євген, начебто громом уражений.   в яку бурю відчуттів тепер він серцем занурений.   у листі онєгіна до тетяни в ньому вже немає іронії, немає світської поміркованості, світської маски. онєгін раптово усвідомлює всі ті можливості, які він упустив або не побачив, що не зміг або не захотів втілити в життя. єдиним винуватцем в тому, що не склалася його власна життя, в тому, що не склалася щасливо життя тетяни, виявляється він сам, оскільки саме він повністю і цілком несе відповідальність за підсумки всіх минулих десятиліть його життя. сталося прозріння героя. але саме на цьому пушкін обриває свій роман. від повної порожнечі онєгін приходить до усвідомлення помилковості всієї його попередньої життя, яку, як виявляється, насправді він зовсім не знає. і він знову на початку шляху. образ героя не завершений, як не завершений жодна жива людина. читач не знає, як складеться доля онєгіна, до яких наслідків призведе його пережите потрясіння, чи залишиться він холодним і байдужим або ж, нарешті, знайде себе.