Найдите в этом стихотворении: олицетворения, эпитеты, метафоры и гиперболы. я памятник себе воздвиг чудесный, вечный, металлов тверже он и выше пирамид; ни вихрь его, ни гром не сломит быстротечный, и времени полет его не сокрушит. так! — весь я не умру, но часть меня большая, от тлена убежав, по смерти станет жить, и слава возрастет моя, не увядая, доколь славянов род вселенна будет чтить. слух пройдет обо мне от белых вод до черных, где волга, дон, нева, с рифея льет урал; всяк будет помнить то в народах неисчетных, как из безвестности я тем известен стал, что первый я дерзнул в забавном слоге о добродетелях фелицы возгласить, в сердечной простоте беседовать о боге и истину царям с улыбкой говорить. о муза! возгордись заслугой справедливой, и презрит кто тебя, сама тех презирай; непринужденною рукой неторопливой чело твое зарей бессмертия венчай.

Первая строка там все есть

ответ: главная мысль учит оставаться человеком

объяснение:

в детдоме были круглые сироты и дети, кто при живых родителях попал в детдом, все уже смирились со своей участью, но смерть мальчика потрясла их всех одинаково. смерть всколыхнула в них притухшее одиночество, при виде мертвого мальчика дети представили себя на его месте и враз поняли, никому они не нужны, умрешь и не заметят. а каждый человек рождается , чтобы оставить след в памяти будущих поколений.

астафьев поднимает проблему ненужных детей, проблему нравственного выбора, которую сделают никому ненужные дети.

Велику роль в долі сліпого з повісті "Сліпий музикант", Короленко зіграли його близькі: мама, конюх Йохим, Евеліна, дядя Максим. Дядя Максим теж був нещасний і покараний долею. Йому захотілось до дитині. На перший погляд може показатися, що він жорстокий у ставленні до матері хлопчика. Але це не так. Він знав, як треба ставитись до таких людей, як сліпий племінник.

Сліпий юнак грає на фортепіано перед гостями. Всі приголомшені і пророкують йому популярність. Вперше Петро усвідомлює, що і він здатний щось зробити в житті.

Дядько Максим хоче, щоб Петро і Евеліна відчули, що поруч тече яскрава і цікаве життя. Евеліна розуміє, що це випробування для її почуття до Петра. Вона твердо вирішує вийти заміж за Петра і каже йому про це.

У мандрівці до Почаєва, Петро дізнається світ у його різноманітті і, співпереживаючи чужого горя, забуває про свої страждання. У садибу Петро повертається зовсім іншою людиною, душа його зцілюється.

Він відчув себе щасливим лише порівнявши своє життя з іншими, усвідомивши, що більшість з того, що люди називають щастям, у нього є: добра і турботлива кохана дружина, хороші батьки, справжній друг дядько, а ще - найбільше щастя – здоровий зрячий син.