Стихотворение похоже на загадку потому что в нем изображено

Потому, что ответ на загадку всегда получается в рифму.

Наша література – явище унікальне і неповторне, вона завжди відлунювала життя, була наповнена реальним змістом, утверджувала високий морально-естетичний ідеал і була підкорена такій же високій патріотичній ідеї. З перших років свого існування українська література вирішувала важливі проблеми соціального і державного будівництва, використовувалась як своєрідний щит, об який постійно розбивались ворожі ідеології і доктрини. Міцність та надійність цього щита перевірялась протягом століть. Більше того, наша художня творчість, особливо у часи середньовіччя, не тільки повністю задовольняла прагматичні потреби в політичній і духовній сферах життя суспільства, а й сама ефективно впливала на нього, пробуджуючи національну свідомість, виховуючи естетично. Що ж стосується гармонічного поєднання ідеологічних функцій і рівня художньої майстерності, то воно залишається неперевершеним зразком, ідеалом, про який навіть досі ми можемо лише мріяти.

Сьогодні важко визначити, коли з’явилися наші перші літературні твори. Вони поховані у часі. До нас дійшли лише ті витвори таланту наших предків, які датовані початком ХІ століття. Якщо навіть погодитись з тим, що до цього моменту літературне життя у державі тільки зароджувалося, то, усе одно, потрібно зазначити: десятки, а, можливо, і сотні років мовчання для давньої української літератури стали роками активного і свідомого накопичення художнього досвіду, вивчення і освоєння усної народної поетичної творчості, а також літературних традицій інших народів – далеких і близьких, – щоб згодом вибухнути творами вражаючої ідейно-художньої довершеності. Є глибоке переконання, що не тільки прогресивні політико-економічні зрушення, не тільки військова міць, а й рівень художньої культури і, зокрема, літератури вивів нашу державу “з варварства” і допоміг увійти у сім’ю освітчених народів Європи. Увійти не на правах нерідної дитини, а на правах її поважного і шановного члена.

Разом із державою наша література переживала соціальні і політичні катаклізми, часи розквіту, занепаду і чергового відродження. Не випадково періоди розвитку літератури співпадають з найважливішими періодами в розвитку держави.

У 1037 році престол у Києві завоював Ярослав Мудрий. Він одним із перших серед київських князів зрозумів величезне значення книжної мудрості як для кожної окремої особи, так і для країни в цілому. Не випадково у давньому літописі “Повість временних літ” Ярославу присвячені саме такі рядки: “І стала при ньому віра християнська плодитися і поширюватися, і ченці-чорноризьці помножуватися, монастирі й храми будуватися і возвеличуватися. Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, – так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку.

Почему Катерина изменила мужу?? В каком то роде ,она вступает в конфликт с собой, с обществом и идет на измену.     Ей, как человеку   с такой чистой душой,тяжело находиться в «темном царстве деспотов и самодуров » . Героиня  — женщина с сильным характером, и не может жить без нормальной, естественной любви, которую она
нашла в Борисе.  Катерина не может смириться с гнетущей атмосферой, которая господствует в Калинове. Ее душа стремится к свободе любой ценой, она говорит:«что мне захочется, так и сделаю».  
   С замужеством жизнь Катерины превратилась в ад,  у нее нет радости «…мне и дом-то опостылел и стены даже противны», и даже любовь к Борису не избавляет ее от тоски.  Свекровь (Кабаниха) —властная и деспотичная, обвиняет Катерину чуть ли не во всех смертных грехах, придирается к ней по любому поводу. Муж её Тихон безвольный человек, он полностью подчиняется матери . Хотя он и любит Катерину, но все равно ничего не может сделать, чтобы ей т.к. боится Кабанихи.    
  Катерину можно понять, если воити в ее положение. Для любой женщины ….жить с такой свекровью и мужем... , «что домой, что в могилу – все равно. Измена Катерины это страшный грех, но таким она пытается  уйти от угнетающей однообразности. Если бы она смогла родить ребенка, то она бы отдалась материнскому счастью. А так у нее не будет счастья! Поэтому, в конце  покончила с собой от безысходности.