Твір роздум на тему ким бути яскравою особистістю чи частиною сірого натовпу

Білий Кінь 

Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.

Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.

Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!

Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.

Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!

Письмо Диме Сомову,
Здравствуй Дима.
Пишу тебе, так как не могу понять - почему ты предал друга. Почему позволил над ним издеваться? Неужели ты действительно считаешь, что то, что о тебе думает толпа важнее того, что о тебе подумает близкий человек? Ведь Лена не была тебе чужим человеком, она тебя понимала и любила - пускай по детски, но любила. Неужели ты не чувствовал себя подло, когда она - маленькая и хрупкая - смогла воспротивиться всему классу. Смогла взять на себя твою вину лишь для того, чтобы тебя защитить. А вот ты не смог признаться, хотя и был виноват. Как ты думаешь, над тобой бы так же издевались как над ней? Ведь ты был любимчиком. Думаешь девочки в классе позволили бы издеваться над предметом своих воздыханий? Не кажется ли тебе, что тебя бы просто немного постыдили и на этом дело бы закончилось. А она была одна, её и так не любили, им не нужно было особой причины, чтобы над ней издеваться. Ей каждый день доставалось. Так почему ты - которого считали смелым мужчиной - почему ты за неё не вступился? Почему не признался? Неужели тебе было настолько страшно? Скажи мне, что ты чувствовал, когда в сторону человека, который тебя любит, летели колкости, когда её унижали по твоей вине? Что творилось у тебя в душе? Скажи Дима, как ты думаешь, есть ли у тебя душа?

Без уважения

х

Повесть «шинель» – самое значительное произведение петербургского цикла. сюжет повести возник из канцелярского анекдота о чиновнике, который утерял на охоте ружье, приобретенное неутомимыми и лишениями. гоголь повествует о судьбе акакия акакиевича башмачкина — маленького чиновника одного из петербургских департаментов. вся жизнь акакия акакиевича – предмет постоянных унижений и насмешек. необходимость тянуть бессмысленную канцелярскую лямку лишила его возможности развития, он не знал никаких привязанностей и развлечений, а придя со службы домой, думал лишь о том, что «бог пошлет переписывать завтра» . даже внешность его в изображении гоголя какая-то незначительная, незаметная: ‘«низенького роста, несколько рябоват, несколько рыжеват, несколько даже на вид подслеповат, с небольшой лысиной на лбу, с морщинами по обеим сторонам щек» . в департаменте, где он трудится, на него смотрят как на пустое место: «как будто бы через приемную пролетела простая муха» . он робко сносит все оскорбления и насмешки сослуживцев, потому что и сам чувствует себя смешным и недостойным уважения. акакий акакиевич обречен на переписывание скучных бумаг, ведь больше он ничего не умеет. на службу он ходит изо дня в день в одной и той же старой шинели, настолько старой и потрепанной, что ее нельзя уже починить. с этой шинели в жизни башмачкина и начинаются сплошные неприятности. портной посоветовал акакию акакиевичу сшить новую шинель, но на нее нужны деньги. в безрадостной жизни героя появляется цель — собрать деньги на покупку новой шинели. башмачкин начинает . он не пьет по вечерам чай, не зажигает свечи, даже походка его меняется: теперь он ходит «почти на цыпочках» , чтобы «не истереть подметок» раньше времени, почти перестает стирать белье, реже отдает его прачке. гоголь не осуждает своего героя за это, наоборот, он его жалеет. «сначала ему было несколько трудно привыкать к таким ограничениям, но потом как-то привыклось и пошло на лад; даже он совершенно приучился голодать по вечерам; но зато он питался духовно, нося в мыслях свою вечную идею будущей шинели» . однако изображенный гоголем акакий акакиевич в нравственном отношении вовсе не ничтожное существо. его человечность проявляется в доброжелательном расположении к людям, в трудолюбии, в сознании служебного долга. не он повинен в том, что труд его бесплодный, а бюрократическая машина того времени