Контрольний твір на тему все на світі вибирати можна сину вибрати неможна тільки батьківщину

У кожного з нас є своя Батьківщина – місце, де ми народилися, і яке будемо згадувати завжди і скрізь, куди б нас не закинула доля. Край,де ми зробили свої перші кроки у житті, де отримали від батьків і дідів перші уроки історії. Тут жили наші прадіди, які мріяли про кращу долю своїм нащадкам.

Україна для мене – це моє життя. Дитинство, перше кохання, материнська любов, батьківська опіка і неповторні шкільні роки. Я щаслива, що  народилася та живу на Україні. Я люблю її за безмежні простори, голубе небо, золотисті поля, за щирих та усміхнених людей, які живуть тут.

Її надзвичайно цікава і багата історія, яку пізнаємо по архітектурі, писемних джерелах, замках. Згадаймо лише красу Софії Київської, величну постать Андріївської церкви, що може бути більшою насолодою, як не прогулянка по місту, яке заворожує кожного хто лиш приїде до міста Лева. Звісно не можу не оминути і інші красиві міста нашої «неньки» Батьківщини це адміністративна столиця Київ, це Харків, який став знаним навчальним центром, це краса наша «морська перлина» Одеса. Описуючи ці всі міста не можу не розказати у своїй розповіді про заморожуючу красу українських Карпат. Це територія, на якій панує і досі певна містерія, загадковість, яка немов прагне поглинути у свої обійми кожного, хто лиш заслухається у мелодійність звуків трембіти.

Чому ж тоді ми не любимо усю цю красу, чому шукаємо кращого життя? Напевне відповідь на це запитання мало хто зможе дізнатися, адже завжди потрібно починати з себе, чому так, а не інакше ми іноді стидаємося гордо сказати Я українець,українка.Найяскравішим прикладом Патріотизму своєї країни є Тарас Григорович Шевченко. Коли його заслали далеко від Батьківщини — в Казахстан і заборонили навіть писати вірші та малювати, його волелюбна душа не могла змиритися, стерпіти таке знущання, і він серцем був зі своєю рідною Вкраїною, зі знедоленим народом, який тяжко страждає через ненависних панів, і все одно писав вірші, виливаючи на папір всі свої думки.

Та коли замислюся над долею моєї держави, у мені баряться водночас, два протилежні почуття – гордості і сорому, віри і безнадії.Сьогодні різні держави штовхають Україну у різні боки, намагаються повернути країну на ті шляхи розвитку, які вигідні лише їм. Але ж наша Україна створена саме для нас, для нашого захисту, і тому має функціонувати так, як потрібно українському народові. Ми повинні, та ми мусимо відстоювати нашу державу, зміцнювати її, підіймати  з колін. Ми - це весь український народ. Якщо не докладе зусиль кожен з нас, нічого не зміниться. Колись нам казали, що одна людина не здатна змінити суспільство, не має змоги знищити систему і є лише гвинтиком, виконавцем у величезному колективі таких самих сірих особистостей. І це не було правдою. Якщо людина має вогонь у серці, якщо її голова переповнена прогресивними ідеями, якщо її оточує коло однодумців, готових піти за особистістю навіть у пекло, то така людина стає основою реальної сили, здатної не лише виказувати протест, але й боротися за свої права. Яскравим прикладом для нас є "помаранчева революція", під час якої незгідний з владою народ все-таки домігся свого. Вперше за багато років в душах українців зазвучав голос предків, закликаючи до боротьби за свободу у реальному житті, а не на клаптиках паперу. Кожен хто стояв в той час на майдані відчув всі ці емоції, переживання. І саме цей наочний приклад показує нам що разом ми сила, яку не спинити.

Але швидкоплинна ріка часу віднесла усе це в минуле. І 24 червня 1991 року принесло нам довгоочікувану незалежність. Здобувши її, Україна зробила вибір на користь загальнолюдських цінностей - справжнього гуманізму, гармонізації відносин між колективом і особистістю, між державою та громадянами, рівних можливостей людей, поліпшення якості життя, вирішення питань зайнятості й освіти, створення умов для гармонійного та вільного розвитку кожної людини, прояву і підтримки в ній природного бажання творити.

Головне, що повинні пам'ятати всі, — не можна забувати своєї Батьківщини і відрікатися від неї або ігнорувати те, що ми живемо в Україні, що вона дала нам найдорожче —  вільне життя 
Люби свій край. Всю душу солов'їну
І серця жар йому віддай в піснях.

1. Я считаю, что эта сказка научно-познавательная потому, что мальчик в этой сказке хочет узнать или познать то, что находится в табакерке. Сказка В. Ф. Одоевского “Городок в табакерке” отличается от других сказок тем, что она научно-познавательная. Все обычные сказки бывают поучительными или развлекательными. Так же читателю рассказывается о том, что находится в табакерке.

2. Автор хотел рассказать читателю, о том как приятно что то узнавать или познавать. Приятность заключается в том, что человек сам познаёт мир и всё окружающее. Так же познавать это не только приятно, но и интересно.

Объяснение:

Я читала  сказку В. Ф. Одоевского “Городок в табакерке”. ответы должны быть правильными.

История жизни Владимира Дубровского в романе "Дубровский" Пушкина: судьба героя

Детство и воспитание Владимир Дубровский остается без матери в раннем детстве: мать умирает вскоре после его рождения. В 8 лет отец отправляет Владимира в Петербург на учебу в Кадетский корпус, где Владимир получает воспитание и образование.

Служба в гвардии Окончив Кадетский корпус, Владимир Дубровский поступает на службу в гвардейский полк. Юный Дубровский живет "на широкую ногу", роскошно и беззаботно. Отец ничего не жалеет для сына и посылает ему достаточно денег. Все эти годы сын и отец мало общаются друг с другом, но все равно любят друг друга.

Дубровский - лесной разбойник Внезапно сосед Дубровских, господин Троекуров, отбирает у них их имение. Старик Дубровский заболевает и сходит с ума. 23-летний Владимир Дубровский оказывается на улице и становится разбойником. Он и его шайка крестьян грабят богатых помещиков. Чтобы отомстить Троекурову, разбойник Дубровский с хитрого плана поселяется в доме Троекуровых под видом учителя-француза Дефоржа.

Дубровский - учитель Дефорж Около 3 недель Дубровский живет в доме Троекурова под видом француза Дефоржа. Владимир влюбляется в дочь Троекурова, Машу, которую знал еще в детстве. Дубровский счастлив быть рядом с Марией. Еще недавно одержимый местью, теперь Дубровский не хочет мстить Троекурову, чтобы не делать несчастной Марию. При этом девушка не догадывается, кто на самом деле учитель Дефорж. Наконец Дубровский признается Марии, что он не француз, а разбойник. Он также признается ей в любви. В тот же день Дубровский бежит из дома Троекуровых, потому что его уже разыскивают местные власти.

Свадьба Марии, исчезновение Дубровского Вскоре Троекуров насильно выдает Марию замуж за старого князя Верейского. Дубровский предлагает Марии бежать с ним, но девушка отказывается бросать уже законного, хотя и нелюбимого мужа. После этого Дубровский оставляет свою разбойничью жизнь и уезжает, судя по всему, за границу