Письмо ваньке жуковка от дедушки константина макарыча

Дорогой мой, любезный внучек Ванечка!Пишет тебе твой дедушка,Константин Макарович.Прочитал твое письмо о твоем бытье-житье, и сердце мое зашлось от горечи и обиды за тебя.Ни я , ни отец твой покойный никогда в жизни на тебя руку не поднимали, а тут за селедку бьют. Да что это деется на свете, когда мальчонке спать не дают ночами! Да где ж это видано такое!Я и сам покой потерял,ночи не спал, когда прочитал письмо -то твое.Намедни сходил в лавку и упросил тебя взять в работники сюда, к нам. Будем с тобой как и раньше вместе жить, на рыбалку-охоту ходить.Пишу тебе и в дорогу за тобой собираюсь.Не знаю или письмо раньше до тебя с оказией дойдет, или я сам за тобою приеду. До скорой встречи.Потерпи еще пару-тройку деньков, я тебя обязательно заберу! 

Можна сказати, що сюжет англійського драматурга Б. Шоу навіяний давньогрецьким міфом, але проблематика п'єси значно ширша. На перший план виступає не тільки творець, а також його створіння (тому багато режисерів змінюють назву вистави — "Моя прекрасна леді"). Головний конфлікт п'єси, навіяний міфом про Пігмаліона, її дискусійний характер у питанні, наскільки одна людина має право втручатися в долю іншої людини, навіть з найкращими намірами, чи може вона, визначаючи для когось межі поведінки, сама не дотримуватися їх.

Уклавши парі, що доведуть мову й манери жалюгідної квіткарки до рівня дами з вищого суспільства, професор Хіґгінс і полковник Пікерінг спочатку й не мали гадки, що їм прийдеться дбати не тільки про зовнішність Елізи, про її вміння правильно вимовляти звуки та будувати речення. "Згадайте, що ви — людська істота, яку наділено душею й небесним даром членороздільної мови, що ваша рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона і Біблії", — кажуть Елізі.

Але мова — не тільки зовнішній прояв, форма, це, значною мірою, зміст особистості, її загальна культура, це показник не тільки щабель на соціальних сходах, але й людської гідності, душі, нарешті.

"Я тільки й думаю, що про цю дівчину і про її прокляті голосні та приголосні. Навіть втомився — стільки доводиться про неї думати. І не тільки думати, але й вивчати кожний рух її губ, її щелеп, її язика, не кажучи вже про її душу, — а це найнепорозуміліше", — проголошує Генрі Хіґґінс, але про душу Елізи, що пробудилася, про її майбутнє, про нову особистість, яку він та його друг створили, він і не подумав.

Дівчина не може повернутися до свого минулого: вона переросла роль вуличної квіткарки, як і взагалі роль продавця, служниці, компаньонки. Перед нами вишукана світська дама, яка, завдяки наданим урокам життя, вже не тільки підкоряється своєму вчителеві-творцю, а й сама удосконалює себе. її не зовсім задовольняє теперішній стан: зробивши з неї справжню леді, професор Хіґґінс забуває про елементарні закони поведінки у присутності дами — як у манерах, так і в розмові. Людська гідність Елізи обурюється проти цього, і на її бік стають і мати професора, і його домоправителька, які, до речі, раніше мирилися з вадами Хіггінса. Паростки нової душі міцніші. Раз давши людині змогу відчути своє нове становище, його вже не можна відібрати. "Я не дитина й не цуценя, і мене не можна купити шматочком цукру", — дорікає Еліза.

Але до справжнього, бажаного, хоч ще туманного майбутнього дуже далеко. Професору Хіґґінсу самому треба багато чого ще зрозуміти й... підрости до рівня прекрасної леді Елізи, до рівня його Галатеї.

Навіть старий смітникар Дуліттл, ставши жертвою необдуманих жартівливих слів професора, теж примушений змінити власну долю. Здавалося б, він у виграші, розбагатів, кинув своє непрестижне заняття, вирішив, нарешті, повінчатися, але він втратив свій вільний вибір. Йому нав'язано — не більше, не менше б життя. "Що він зі мною зробив? Згубив мене. Зв'язав мене й віддав у лапи буржуазної моралі", — скаржиться Дуліттл.

Звичайно, це питання й досі є предметом дискусії, містить у собі чималу проблему, але в цьому актуальність твору видатного драматурга. Б. Шоу не стільки говорить про можливості творця, автора шедевра, скільки про його відповідальність за власний витвір, про те, що його власна душа повинна бути чистою і вчинки — навіть у дрібницях — високоморальні.

Объяснение:

1 У Тухольщині.

2 Весна 1241 року.

3 Тухольський боярин Тугар Вовк.

4иЛови на грубого звіра.

5 Тугарова донька Мирослава.

6 День ловів на ведмедів.

7 Молодий провідник Максим Беркут.

8 Поява ведмедя.

9 Повержений звір.

10 Другий величезний ведмідь.

11 Смерть боярина.

12Нещаслива перемога над другим ведмедем.

13иНапад ведмедиці на Мирославу.

14Порятунок дівчини Максимом Беркутом.

II розділ

Стародавнє село Тухля.

Ловецьке товариство під проводом Максима Беркута.

Нехіть Тугара Вовка до тухольської громадської ради.

Легенда про кам’яного тухольського Сторожа.

Прохання руки Мирослави у її батька.

Згода дівчини.

III розділ

Місце копних зборів тухольців.

Захар Беркут — найстарший у зборі.

Історія життя Захара.

Взаємовідносини Тугара Вовка з тухольською громадськістю.

Нездійсненне через вбивство свідчення Митька Вояка проти Тугара Вовка.

Невтішні вістки від післанців сторонських громад.

IV розділ

Страшенна монгольська орда зі степової Азії.

Розмова Мирослави з батьком.

Поява на горизонті монгольських загарбників.

Приєднання Тугара Вовка з донькою до монгольського табору.

Готовність боярина-зрадника осадити вхід до Тухлі.

V розділ

Максим перед будинком Тугара Вовка.

Перехід боярських дружинників на сторону Максима Беркута.

Напад монгольського війська на чолі з Тугарем Вовком.

Кривавий бій.

Максим у полоні Тугара Вовка.

VI розділ

Дивний сон Захара Беркута.

Бажання громади помститися ворогові.

Поява серед громади доньки Тугара Вовка.

Максимів план перемоги над ворогом вустами Мирослави.

Падіння на голови монголів каміння.

Тухля у вогні.

Спроба Тугара Вовка обміняти Максима на вільний прохід монголів через гори.

VII розділ

Дивний стук сокир у лісі.

Захар Беркут — один з останніх прихильників старої віри.

Розмова Тугара Вовка зі старцями про обмін Максима.

Відмова Захара Беркута від обміну.

Обвалення каменя-Сторожа.

VIII розділ

Несподівана пропозиція Максима вивести монголів з пастки.

Пошук виходу в городі Захара Беркута.

Нестримний потік води.

Наказ монголам збирати каміння на купи.

Масова загибель ворога у воді.

IX розділ

Повна поразка монголів.

Остання безуспішна спроба Тугара Вовка обмінятися на Максима.

Передсмертне благословення Захаром Беркутом Максима та Мирослави.

Остання промова старого до громади.