Почему евгения онегина считали лишним человеком

Читаючи книжки надовго запам*ятовуєш тільки справжні витвори мистецтва. Можуть вкарбуватися в пам*ять цікавий сюжет, просто смішний момент чи оригінальний головний герой. У романі у віршах «Євгеній Онєгін» мені запам*ятався саме головний герой. Він виділявся із тогочасного натовпу й саме тому був там зайвим.

Мабуть, варто розібратися чому саме Євгеній став зайвим. Ще на початку свого роману Олександр Пушкін зазначає, що юнак отримав освіту таку, як і всі інші молоді люди того часу – «мы все учились по немногу чему-нибудь и как-нибудь». Отже, Онєгін не був дуже освіченим, але його знання вистачало, аби таким здаватися. Життя він вів таке же, як й інша аристократична молодь дев*ятнадцятого століття. Півдня юнак спав, потім вигадував як урятуватися від нудьги, а ввечері їздив по за на бали, до театрів та прогулювався по вулицях Петербургу.
Хоч Євгеній і намагався бути як усі, але вищий світ йому обрид, світські люди почали дратувати й він тікає до села, у маєток, який дістався в спадок від дядька. Ось тут ми бачимо, що герой має ще тонку душу, почуття честі. Розбещеність «золотої молоді» того часу не могла не викликати в юнака почуття відрази та нудьги своєю одноманітністю.
Але не тільки склад душі зробив Євгенія Онєгіна «зайвим». Його власні риси характеру, які можна було б змінити, зіграли проти нього. Поки юнак жив у селі, він познайомився із Володимиром Лєнським, поетом, та родиною Ларіних. Із першим головний герой роману затоваришував. Тетяна Ларіна закохалася в Євгенія, але він відкинув її почуття, бо боявся за свою свободу. З часом, через шість років, Онєгін про це пошкодує, але буде пізно. Свого часу він відмовився від кохання дівчини, він покинув її саму. Ви розумієте, що Євгеній Онєгін сам відштовхнув людину, яка могла б стати йому найріднішою душею. Із Лєнським ситуація склалася по-дурному та ще трагічно для поета. На балу в Ларіних, після Тетяниного освідчення в коханні, Євгеній починає приділяти увагу її старшій сестрі Ользі, у яку був закоханий Володимир. Лєнський, звісно ж, обурився та з почуття гідності викликав «підлого Онєгіна» на дуель. Якби тільки головному герою вистачило клепки розповісти про все поетові, то той, напевне, зрозумів би ситуацію й залишився б живим. Проте гордість та сильно розвинене почуття власної гідності не дозволили Євгенію цього зробити. Він не був убивцею, його не вабила зброя, але стріляти хлопець погодився. Так само й В. Лєнський. Він звик стискати в руці перо, змочене в чорнилі, але аж ніяк не курок пістолету. Навіть трошки побивався поет через цю дуель, бо вважав Євгенія своїм другом.
Отже, не спеціально вбивши Лєнського, Євгеній втратив останнього справжнього друга. Вони мали схожі характери й могли б разом підтримувати один одного, але через власну дурість Онєгін залишився один.
Загалом, довести, що головний герой роману у віршах є «зайвою» людиною можна набагато простіше. У одній з чернеток «Євгенія Онєгіна» О.С. Пушкін сам пише, що «Онегин тут как лишний был». Такі «зайві» люди того часу ставали революціонерами-декабристами. Подейкують, що Олександр Сергійович хотів вивести свого героя на Сенатську площу, проте так цього і не зробив.
Через оцю самотність Євгенія роман здається незакінченим. Навіть якби автор дописав його до крапки та додав усі недописані глави, усе одно образ покинутої, на схожої на інших людини наче щось забрав у цього твору й не погоджувався віддавати

Очень интересная повесть. Сразу в глаза бросается название "капитанская дочка".Повесть названа в честь Маши, капитанской дочери. Она знакомиться с Петром Гриневым в крепости, куда он был послан отцом.Они полюбили друг друга. Тут мы видим Швабрина, который влюблен в Машу. Произошла дуэль, Петр ранен, Маша ухаживает за ним. Но пожениться не смогли так как отец Петра отказал это в письме. Брак без согласия родителей считался грехом. В крепости происходит восстание Ем. Пугачева, Машав плену, между Пугачевым и Петром происходит разговор. Машу Гринев отправляет к своим родителям, сам на войне. После войны Швабрин оклеветал его, и его забирают в тюрьму. Маша его. Она поехала к царице и рассказала ей историю. Все жили долго и счастливо...В повести интересный сюжет и переплетаются события того времени, присутствует исторический герой.

Николай Алексеевич Некрасов - великий народный поэт. Его работы посвящены простому народу, огромное значение он уделял описанию окружающей его природе и красоте. Однако когда читаешь произведения Некрасова чувствуется некая тоска и безысходность, но это только усиливает эмоциональную силу произведений, после прочтения хочется о многом задуматься и многое разъяснить для себя в жизни.

Некрасов приоткрывает правду читателям. В поэме "Кому на Руси жить хорошо" он прибегает к таким моментам российского быта, как бесправие, бесчинство, надругательство над человеческой жизнью. "Искатели счастья", мужики, которые решили определить "кому на Руси жить хорошо", поначалу всё кажется спокойным, но когда начинаешь зачитываться всё больше и больше, то начинаешь понимать, что, к сожалению, никому на Руси не хорошо жить. Мужики считают, что счастлив поп, чиновники, помещики, царь.

Когда читаешь и начинаешь рассуждать, то понимаешь, что у мужиков нет единого представления о счастье. У каждого счастье разное Путешествуя, они так и не находят счастливцев: ни Ермил Гирин, ни Матрёна Тимофеевна, ни Яким Нагой. По человечески обидно за них, ведь никто из них не счастлив, а люди хорошие. Из крестьян нельзя найти счастливых, наверное только Ермил Гирин, который живёт ради того, чтобы крестьяне жили хорошо, а сам в это время страдает. Но разве это счастье?

Со временем мужики начинают вместе понимать ценность счастья. У них складывается общее мнение по этому понятию. Хорошей жизни на Руси не существует, наверное именно об этом хотел донести до нас автор. И наиболее счастливым считается лишь тот, кого признают в народе. Лишь народное признание является счастьем. Счастлив тот, кто дело своё делает хорошо, и для народу, кто с гордостью может назвать себя "народным заступником". Но счастье это своеобразное, ранее не понятное мужикам. Постепенно, к концу поэмы мужики начинают осознавать и ценить счастье.

Поэма "Кому на Руси жить хорошо" популярна и в сегодняшнее время. Проходят сотни поколений, но до сих пор человек ищет счастье. Сейчас счастье приравнивают к наличию денег, однако это совершенно неправильно. Счастлив тот, кто делает благие дела, кто живёт для родных и близких, кто заботится о любимых, кто живёт по своему хобби, а всё это нельзя соединять равнять на деньги.