Прочитайстихотворение, определиосновную мысль. Выпиши изтекста наречия, обозначьсуффикс.В небытие теперь уходит частоИзвечный смысл давно знакомыхслов.Всегда ли мы, роняя слово«Здравствуй», И впрямь хотит, чтоб кто-то былздоров?Всегда ли помним, что самойлюбовьюБыл побуждаем в древности народ, | Желая высшей благости – здоровья-Всем, с кем судьба когда-нибудьсведёт?(Н.Веселовская НУЖНО СДЕЛАТЬ

Держи

Объяснение:

1)Тут не знаю(сорян)

2)Метафора

3)Литота

4)Особенности творчества Есенина заключаются в его слоге, стиле и тематике. Слог в его произведениях легкий, простой, понятный для всех. Его стихи льются как песня, они звучные и цельные. В стиле преобладает несколько пластов:

1)      Лексика русского-народного языка;

2)      Народно-песенная словесная стихия;

3)      Образная узорчатая метафорическая речь;

4)      Церковно – религиозная струя;

5)      Областные и «местные слова».

(вроде - имажинизм)

5)У каждого писателя в его эстетической системе смех, вернее правильнее сказать, юмор, играет различную роль. Мне встречались очень интересные мысли по поводу смысла юмора Гончарова. Почему он у него в произведениях именно такой, мягкий, добрый, беззлобный, практически? ведь в жизни-то язык у него был довольно ехидный. Это потому, что в художественном произведении - другая шкала ценностей, более ответственная что ли? чем в реальности. Юмор Булгакова - это переплавить горечь своего существования в съедобный объект для читателя. Примерно также и у Бабеля. У Зощенко юмор есть единственно возможный обращения к слушателю. Юмор Гашека например я бы вообще за юмор не считала, это просто умение видеть человеческую жизнь под самым оптимистическим углом зрения в самые ужасные и трагические её минуты. Юмор в художественном тексте вообще есть признак глубокого знания людской психологии, и желания писателя сократить расстояние между собой (рассказчиком) и читателем.

А в жизни разве не такова роль смеха?

6)Сравнение

7)Нестор Летописец

8)Танка

9)Модернизм - идейное направление в литературе и искусстве конца 19 начала 20 века, для которого характерен уход от классических стандартов, поиск новых, радикальных литературных форм и создание абсолютно нового стиля написания произведений. Данное направление пришло на смену реализму и стало предшественником постмодернизма, завершающий этап его развития датируется 30-ми годами ХХ века.

Главной особенностью данного направления является полная смена классического восприятия картины мира: авторы больше не являются носителями абсолютной истины и готовых концепций, а напротив демонстрируют их относительность. Линейность повествования исчезает, сменяясь хаотичным, обрывочным, раздробленным на части и эпизоды сюжетом, часто подаваемым от лица сразу нескольких персонажей, которые могут иметь совершенно противоположные взгляды на происходящие события.

10)сатира

Тут на некоторые я не нашёл точный ответ,но подобрал полное описание,по нему ты наверное поймёшь суть

:3

Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на кри­жині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні пи­тання. Поетеса знає відповідь. Людина

Живе на землі.

Сама не літає.

А крила має.

А крила має!

Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас.