умоля скажите что мне делать а то вот эти слова велес вий и т.д незгаю с ними что делать

Объяснение:

Ярило – бог солнца, весны, силы и расцвета жизни. Его отцом считается Велес, а матерью Додола, которая является женой Перуна

Волх — Воин оборотень. Бог бесстрашия. Самоотречения. Покровитель дружин и воинского братства. Учитель берсерков. Создатель воинской тактики. Защитник славян. Волх — Славянский Бог войны.

Гамаю́н — мифическая райская птица в русской культуре. В произведениях книжности XVII—XIX веков это залетающая из рая безногая и бескрылая вечнолетающая при хвоста птица, предвещающая своим падением смерть государственных деятелей

Дажьбо́г— один из главных богов в восточнославянской мифологии, бог Солнца и его олицетворение[6], бог плодородия и солнечного света.

Коще́й Бессме́ртный— персонаж восточнославянской мифологии и фольклора (особенно волшебной сказки). Злой чародей, смерть которого спрятана в нескольких вложенных друг в друга волшебных животных и предметах

Ла́да —богиня весны, весенней пахоты и сева, покровительница брака и любви.

Перу́н— бог-громовержец в славянской мифологии, покровитель князя и дружины в древнерусском языческом пантеоне. Имя Перуна возглавляет список богов пантеона князя Владимира в «Повести временных лет».

Сваро́г— согласно славянскому переводу хроники Иоанна Малалы — бог-кузнец, отец Дажьбога.

Вий — существо из восточнославянского фольклора, а также персонаж одноименной повести Николая Васильевича Гоголя, автора сочинений «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Майская ночь, или Утопленница» и других.

Ве́ле́с— божество в древнерусском языческом пантеоне, «скотий бог», покровитель сказителей и поэзии, второй по значимости после Перуна

ответ:Привіт, старий з казки «Про рибака і рибку». Я - "Ім'я". Дід, а це правда, що Ви три рази ловили золоту рибку? А дружина Ваша - скнара, все їй подавай: і корито, і хату, і королевою її роби. Ось і допиталася. Скільки Вам років? Мені 11. Як Вас звати? Я живу в місті Київ. Вчуся в школі № 140, в 6 класі. Займаюся "чим ти займаєшся"

Дайте відповідь, будь ласка.

До побачення. "ім'я".

або

Дорогий Нільс! Привіт! Пише тобі Юлія з міста Київ .Я прочитала про тебе повість Сельгми Лагерлеф «Подорож Нільса з дикими гусьми ». Мені сподобалося , як ти змінився. Ти був поганим , а зараз став справжнім другом! Я дізналася , що ти дуже любиш допомагати друзям , родичам , літати з Мартіном . Я теж люблю гуляти з друзями і допомагати всім , кому потрібна до . Мене здивувало , як ти доглядав за Мартіном в перші дні. Ти раніше був розсіяний , хуліган , ледачий , обманщик ! А після подорожі ти став уважним , справедливим , чесним , другом , став приносити щастя іншим. У тебе стало багато друзів. Ти навчився долати перешкоди.Я дуже люблю малювати , ходжу в школу мистецтв . Приїжджай до нас , я тобі покажу свою виставку робіт . Ми були б з тобою хорошими друзями. До побачення!

Объяснение:

За жанром це реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив офіцер-дворянин. Поема «Катерина» — перший твір, у якому поет звернувся до теми жінки-покритки і ширше – жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій поетичній і прозовій творчості Т Шевченка («Слепая», «Відьма», «Наймичка», «Марія» та ін.).

Объяснение:

Автограф невідомий. Датували поему орієнтовно кінцем 1838 р. — початком 1839 р., С.-Петербург — на підставі спогадів І. М. Сошенка, записаних М. К. Чалим. За спогадами І. М. Сошенка, (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії): Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“ (он в это время писал ее)»[1]; про час проживання Шевченка разом із Сошенком див.:[2],[3].

Непрямим підтвердженням правильності датування поеми кінцем 1838 — початком 1839 року є висловлена в літературознавчих працях гіпотеза про можливість зв'язку між «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка та «Катериною» Шевченка. За цією гіпотезою «Сердешна Оксана» мала певний вплив на факт створення і сюжет «Катерини»[4]. З листування Є. П. Гребінки з Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком відомо, що останній написав свою повість восени 1838 року, а наприкінці грудня 1838 або на початку січня 1839 року її вже одержав Є. П. Гребінка для публікації в альманасі «Ластівка», який він тоді готував (див.: листи Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 12 жовтня 1838 р. та 13 січня 1839 р., лист до М. М. Новицького від 10 січня 1839 р.)[5]. Саме в цей час Шевченко, який допомагав Є. П. Гребінці готувати альманах до друку, очевидно, прочитав «Сердешну Оксану». Враження від читання і могло стати безпосереднім творчим імпульсом до написання «Катерини» (збіг окремих деталей і ситуацій в обох творах підтверджує це припущення). Свідчення Шевченка на допиті в III відділі 21 квітня 1847 р., під час якого він назвав «Катерину» першим своїм твором, спростовано самим поетом в автобіографії, де він зазначив, що з перших своїх поетичних спроб надрукував тільки «Причинну».

Найраніший відомий текст — фрагменти (загальним обсягом 70 рядків), відкинуті Шевченком, очевидно, під час підготовки поеми до друку і переписані з невідомого джерела, які містяться у списку невідомою рукою в рукописному «Кобзарі» 1860, що належав І. П. Левченку[6]. Вперше «Катерину» надруковано в «Кобзарі» 1840. У тексті — кілька пропусків, позначених крапками. Походження їх не з'ясовано. Деякі з цих пропусків за своїм змістом не суперечили вимогам цензурного статуту, отже, не мали б підлягати цензурному вилученню. З «Кобзаря» 1840 поему передруковано в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 з відновленням рядків 460—461 та 533, випущених у «Кобзарі» 1840 р.

У 1842 р., під час навчання в Академії мистецтв, Шевченко відтворив образ героїні поеми у картині «Катерина» (олія). Про поему «Катерина» він пізніше згадував у поемі «Мар'яна-черниця», у вірші «Три літа», в повісті «Близнецы», цитував рядки з цього твору в повістях «Наймичка» і «Музыкант», у листі з Петербурга від 15 листопада 1839 р. до М. Г. Шевченка. Про «Катерину» Шевченко писав у листі до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. з Новопетровського укріплення в зв'язку з наміром Е. Желіговського перекласти поему польською мовою.

Поема поширювалась у списках за життя і після смерті Шевченка. Більшість відомих списків походить від «Кобзаря» 1840. Серед них списки: 1849 р. в рукописному збірнику поезій різних авторів, пісень та інших записів українською та російською мовами. Зберігся текст твору в «Кобзарі» 1860, примірнику, що належав поетові, а пізніше М. Лазаревському і Ю. Цвєтковському (тепер в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України) у якому Шевченко зробив кілька виправлень і відновив рядки 97-98, вилучені цензурою. У кількох примірниках «Кобзаря» вклеєно уривки (рядки 460—467 і 533—534), видрукувані спеціально на прохання автора на окремих аркушиках. У газеті «Літературна Україна» (3.VII.1962) уперше надруковано розшукані В. Бородіним 70 невідомих рядків поеми із списку І. Левченка, що зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.