. HELPPP Это стихотворение Н. Заболоцкого вы стали бы читать, когда вам грустно или радостно? 2. Какие приметы весны называет поэт? 3. Какие литературные приемы использует Н. Заболоцкий, чтобы передать нам свое настроение, нарисовать картину весеннего леса?( эпитеты, метафоры, сравнения и т.д.) 4. Почему поэт называет природу родного края «суровой»? 5. Какие строчки повествуют о полном слиянии души лирического героя с природой?

Объяснение

Стислий переказ, виклад змісту

Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".

Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".

Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"

Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.

Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?

«Злочин і покарання» відкриває собою ряд «великих» романів Достоєвського. Це багато в чому новаторський твір. Воно глибоко, багатосторонньо охоплює поставлені проблеми. «Злочин і покарання» - ідеологічний роман, соціально-філософський за тематикою, трагічний за характером поставлених проблем, авантюрно-кримінальний по сюжету. Але, крім усього іншого, це твір – новаторський за своєю художньою формою. Літературознавець М. Бахтін визначав «Злочин і кара» як поліфонічний роман. Що це означає? У романі ми зустрічаємо не тільки авторський голос, який розповідає нам про героїв, їх думках і почуттях. У «Злочині і покаранні» про себе розповідають самі герої. Їх погляду на світ рівнозначні. Достоєвський не говорить, що чиясь думка краще, а чия-то гірше. Кожен з персонажів має право на свою думку, яке висловлює у весь голос на сторінках роману. А авторська точка зору – всього лише одна з-поміж багатьох. Саме тому, що твір поліфонічно за своєю структурою, воно насичене описом почуттів і думок, внутрішніми монологами і діалогами. У цьому сенсі Бахтін особливо виділяє три діалогу між Раськольниковим і Порфирієм Петровичем. На всьому їх протязі слідчий говорить натяками, намагаючись вивудити істину з Родіона. Розкольників, у свою чергу, намагається грати роль нічого не відає людини. Однак майстерному Порфірію вдається ненадовго збити Родіона, і тоді в речі Раскольникова прориваються його справжні думки і почуття. Так, під час першої зустрічі слідчого і Раскольникова з Разумихиным слідчий «витягує» з Родіона його теорію про «вищих» і «нижчих» людей. Тому ми можемо сказати, що в цьому діалозі звучить два голоси Раскольникова – удаваний і справжній, два голоси Порфирія Петровича, і один голос простого і відкритого Разуміхіна. Тільки цей герой один із усієї цієї компанії не грав, а чесно говорив все, що він думає. У третьому, останньому, діалозі між слідчим і Раськольниковим відбувається руйнування ролей героїв. Тут на перший план виходять їхні справжні позиції: «- Ні, вже який тут Миколка, голубчику Родіон Романович, тут не Миколка! - Так...хто...вбив?.. – запитав він, не витримавши, задихається голосом. Порфирій Петрович навіть відсахнувся на спинку стільця, точно так несподівано і він був здивований питанням. - Як хто вбив?.. – переговорив він, точно не вірячи власним вухам, - так ви вбили, Родіон Романович! Ви і вбили... - додав він майже пошепки, абсолютно переконаним голосом». М. Бахтін стверджує, що герой Достоєвського – це завжди людина будь-якої певної ідеї. Вона визначає її світовідчуття, думки і вчинки. У «Злочині і покаранні» основною є ідея Раскольнікова про право сильної людини на злочин морального закону. До неї стягуються і з нею ведуть діалог ідеї інших героїв: Соні, Порфирія Петровича, Мармеладова, Катерини Іванівни, Свидригайлова, Лужина, самого автора. Тому можна з упевненістю говорити, що поліфонія роману полягає і в цьому безперервному діалозі свідомостей героїв. Потрібно відзначити, Бахтін говорить, що сам Достоєвський не передає суть ідеї Раскольникова. Вона народжується і розкривається у безперервному діалозі. Так, на початку роману ми бачимо, що свідомістю головного героя заволоділи чужі думки і голоси. Розкольників думає про листі, отриманому з дому, він перебуває під враженням від сповіді Мармеладова. Все це перетворюється на гострий діалог Родіона з відсутніми співрозмовниками. Герой сперечається зі своєю сестрою, матір'ю, іншими героями. У цьому напряженнейшем діалозі Розкольників намагається свою «думку вирішити». Крім того, ніде в романі ми не знайдемо безпристрасного викладу теорії Родіона. Читач дізнається про неї з діалогу героя з Порфирієм Петровичем. Слідчий навмисно спрощує ідею Раскольникова, провокуючи героя, викликаючи його на розмову. Пізніше викладає свою теорію сам Родіон. Його весь час перебиває питаннями та зауваженнями Порфирій Петрович. Подає свої репліки і Разумихин. У підсумку ідея Раскольникова з'являється перед нами, оточена напруженою боротьбою кількох голосів, думок, свідомостей. В різних діалогах ідея головного героя поступово розкривається, виявляючи всі свої відтінки і можливості. Так, у спорах з Сонею ця теорія розкривається новими гранями, в оповіданні Свидригайлова відкривається ще одна її сторона і так відбувається на протязі всього роману. Таким чином, я повністю згоден з думкою літературознавця М. Бахтіна. На сторінках «Злочину і покарання» ідея Родіона Раскольникова стикається з різними явищами життя, випробовується, перевіряється, підтверджується або спростовується ними. Тобто, можна сказати, що ця теорія веде діалог із самим життям, яка доводить всю згубність ідеї головного героя. Я переконався, що роман Ф. М. Достоєвського «Злочин покарання» має новаторську структурою. Це поліфонічний роман, в якому постійно чути багато голосів, думки, ідеї. Саме така побудова дозволяє автору зробити роман живим, напруженим, психологічним. Саме поліфонія дозволяє передати всю глибину людської душі, з усіма її світлими і темними сторонами.