Вкаком году чайковский начал учиться в консерватории

В 1861 году П.И.Чайковский поступил в Музыкальные классы Русского музыкального общества (РМО) , а после преобразования их в 1862 году в Петербургскую консерваторию стал одним из студентов по классу композиции. Его учителями в консерватории были Ц.Чиарди, Г. Штиль, Н.Заремба, А.Г.Рубинштейн. Окончил он консерваторию в 1865 году по классам А. Г. Рубинштейна  (оркестровка), высоко ценившего талант ученика, и Н. И. Зарембы (теория музыки) с большой серебряной медалью, написав кантату на оду Шиллера «К радости». Другие его консерваторские работы: увертюра к пьесе Островского «Гроза» и танцы сенных девушек, включенные впоследствии в оперу «Воевода» . 

В 1866 году П.И. Чайковский был приглашен на должность профессора в открывающуюся Московскую консерваторию (во главе ее стоял Н. Г. Рубинштейн, брат директора Петербургской консерватории А. Г. Рубинштейна).  

Любимый учитель П.И.Чайковского - А.Г.Рубинштейн. Однокурсник П.И.Чайковского по консерватории Г. А. Ларош писал в своих мемуарах: "...На Чайковского, наоборот, Рубинштейн произвел действие магическое. Он сохранил и тут полную независимость суждения, не без юмора отмечал недостаток логики и грамматики в его лекциях, не без огорчения видел массу бесцветных и малосодержательных сочинений, в которых Рубинштейн как бы топил память о немногих своих шедеврах, но ни странности профессора, ни более и более развивавшиеся пороки композитора не могли в душе Петра Ильича ослабить очарование, которое он испытывал от человека. Привязанность эта началась в нем едва ли не до личного знакомства, но чрезвычайно усилилась вследствие связи, которую породило между ними преподавание, и как ни далеко впоследствии разошлись жизненные пути двух русских музыкантов, сохранилась в Чайковском до самой его смерти, хотя интимных или просто приятельских отношений с Антоном Рубинштейном (вроде тех, как с братом его Николаем) у него никогда не было. В занимающую нас теперь эпоху это личное поклонение для самого Чайковского было нравственною выгодой. Оно облегчало ему тяжелый труд и окрыляло его силы. Видя необыкновенное рвение своего ученика и, быть может, судя о процессе его работы по той чудовищной легкости, с которой работал сам, Рубинштейн менее и менее стеснялся размерами задач. Но по мере того, как возрастали требования профессора, трудолюбие ученика становилось отчаяннее: одаренный здоровым юношеским сном и любивший выспаться, Петр Ильич высиживал напролет целые ночи и утром тащил только что оконченную, едва высохшую партитуру к своему ненасытному профессору. Сколько видно из фактов, непомерный этот труд не отразился на здоровье Чайковского никакими вредными последствиями"

Абстракціоні́зм, абстрактне мистецтво, безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво — одна з течій авангардистського мистецтва початку XX ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Напрям сучасного абстрактного мистецтва в скульптурі і живописі виник в Європі та Північній Америці в 1910—1920. Здавна люди намагалися відобразити красу навколишнього світу, сцени зі життя жінок у малюнках, картинах. Згодом картини найталановитіших людей перетворилися на витвори мистецтва. З'явилося багато різних напрямків: імпресіонізм, модернізм, класицизм, романтизм, натуралізм, символізм, реалізм, сюрреалізм, абстракціонізм та інших. Кожен напрям охоплює єдність світосприймання, естетичних поглядів, шляхів відображення. Здавна безпредметна творчість існувала як орнамент чинонфініто, але в новітній історії оформилося в особливу естетичну програму — абстракціонізм. Виникнення та розвитку абстрактного мистецтва було пов'язане з духовними ідеями, які хвилювали розуми європейців межі XIX-початку XXI століття. Захоплення метафізичними і утопічними теоріями охопило як філософів, так і літераторів, музикантів, живописців. Прагнення висловити невимовне, передати відчуття єдності душі, й матерії, всесвіту, космосу зажадало від художників пошуку нової, нетрадиційної образотворчої мови, повної глибокого сенсу.

Абстракціонізм у наші часи звичайно описує мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою.

Объяснение:

Объяснение:

Музичні інструменти грають воістину величезну роль в житті людства. Мій улюблений музичний інструмент - фортепіано. Перший раз я почула звуки цього інструменту в дитячому віці, коли мама грала мені веселі пісеньки. Мабуть, уже тоді в моїй душі оселилася любов до фортепіано. Пізніше я часто чула фортепіанну музику в музичній школі і навіть сама навчилася грати на цьому інструменті. Зараз я розучую нові твори, коли у мене з'являється вільний час.

Фортепіано - універсальний музичний інструмент. Хороший піаніст може передати будь-які почуття і емоції, може зворушити людську душу, змусити її радіти, сумувати, переживати. Геніальні композитори створили безліч приголомшливих творів для фортепіано, які ніколи не втратять актуальності і завжди будуть в моді. Фортепіано - одночасно найлегший і найважчий інструмент для навчання. Зовсім неважко виконати на ньому нехитру мелодію, але будуть потрібні довгі роки праці та наполегливості, щоб виконати серйозне твір класиків.

Про могутньої влади музики над людиною згадується, коли читаєш повість Володимира Галактіоновича Короленка «Сліпий музикант». Чарівна, чарівна сила музики настільки велика, що герой цього твору, сліпий від народження хлопчик Петро, опанувавши мистецтво гри на фортепіано. Найяскравішим епізодом повісті є той, в якому описується імпровізований концерт сліпого музиканта. Музика говорила таємничим шепотом природи. У ній звучали шум вітру, плескіт річки, спів птахів. Звуки посилювалися, виростали, міцніли. Після цього концерту слухачі були схвильовані і збуджені. Музика здобула на них особливо гостре емоційний вплив. Цей епізод ще раз доводить,