Есе на тему "яку роль відіграють дорослі" 5 клас

РОЛЬ ДОРОСЛОГО В РОЗВИТКУ ДИТИНИ

   У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), порушує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиблює розрив між ними.
   У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини. У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого (“Я сам”) до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовнішньою діяльністю.
   У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у цій картині:
— для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами;
— з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері “комплексом пожвавлення”;
— для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок. Наслідуючи їх, вона стає самостійною, незалежною від інших;
— дітям 4—5 років дорослий несе нові знання, пізнавальні враження, які втілюються у перші навчальні вміння;
— для старшого дошкільника цінність дорослого полягає у здатності брати участь у різноманітних соціальних зв'язках, орієнтуватися у міжлюдських стосунках, а відтак бути прикладом соціальної поведінки дитини, своєрідним “моральним еталоном”.
   Російський психолог Даниїл Ельконін (1904—1984) довів, що для дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе, своєї майбутності, втілення у собі “іншого”. З певного моменту розвитку дитина втілює в собі “дві людини” (Вона і Дорослий), і саме внутрішня взаємодія цих “двох людей” стимулює саморозвиток дитини.
   Персоніфікований образ дорослого (батьків, педагогів) спонукає дитину робити як дорослий; бути як дорослий; уміти те, що дорослий; жити, як дорослий. При цьому дитині необхідний не просто дорослий, а значущий — такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та помисли життя дитини.
   Потреба в спілкуванні з дорослими розвивається протягом усього дошкільного дитинства. Як носій суспільно-історичного і культурного досвіду, а згодом — і моральний приклад, дорослий є авторитетом для дитини. Дошкільник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і співучасті з дорослим, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш Корчак (1879—1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє, не ламає, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення.
   Від педагога, який прагне позитивно впливати на дитину, вимагається багато знань, творчості і терпіння. Вихователь має бути не лише вихованим, а й здатним до самовдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому віці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще немає тривких і розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки вихователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають “малим інтимним колом спілкування” (О. Леонтьев). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади залишаються про дошкільний період, коли дитина разом з дорослим освоювала простір дитинства.
   Співзвучність суб'єктів виховання — особистості дитини і особистості педагога — є передумовою його ефективного впливу на розвиток дитини. За словами вітчизняного вченого Івана Беха, лише особистісно-орієнтоване виховання досягає розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на вільне і відповідальне самовираження. Вихователь дошкільного закладу неодмінно повинен здобути статус значущого дорослого, який є для дитини не лише близькою, а духовно близькою людиною. Це передбачає розуміння, прагнення і вміння вихователя зберігати і підтримувати самобутність дитинства, перетворення взаємин формальних (навчальний процес) на особистісні. При цьому важливо обрати оптимальні форми і методи виховання і навчання. Правильність виховання полягає у баченні можливостей вихованця: те, що на певний момент він може робити з до дорослого, невдовзі робитиме самостійно. Виховання і навчання, орієнтуючись на “зону найближчого розвитку”, випереджають розвиток дитини і сприяють йому. Водночас слід враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею посильні завдання.
  

Уорнер

Объяснение:

Теория Уорнера о 6 слоях в обществе

У. Л. Уорнер выдвинул теорию о престиже различных слоёв общества на основе высказывания людей друг о друге.

По теории Уорнера, население современного западного общества делится на шесть слоёв:

Богатые аристократы.

Миллионеры в первом поколении.

Высокообразованные интеллектуалы (врачи, юристы), деловые люди (владельцы капитала).

Канцелярские служащие, секретари, рядовые врачи, школьные учителя и другие «белые воротнички».

Квалифицированные рабочие («синие воротнички»). Электрики, слесари, сварщики, токари, водители и т. п.

Бездомные бродяги, нищие, преступники и безработные.

Фазы и содержание процесса социализации

Процесс социализации пронизывает все фазы развития любого человеческого существа, которые называют еще основными жизненными циклами. Таких циклов можно выделить четыре:

¦ детство (от появления на свет до полового созревания) – освоение элементарных навыков человеческого общежития;

¦ юность (от 12–14 до 18–20 лет) – подготовка к активному трудовому периоду;

¦ зрелость (18–60 лет) – активный трудовой период;

¦ старость (60 лет и старше) – выход из активного трудового периода.

Этим жизненным циклам соответствуют четыре основные фазы (этапы) социализации:

¦ первичная социализация – этап социализации младенческого возраста;

¦ вторичная социализация– этап, совпадающий с получением формального образования;

¦ социализация зрелости – этап превращения индивида в самостоятельного экономического агента и создания им собственной семьи;

¦ социализация старости– этап постепенного отхода от активной трудовой деятельности и превращение в своеобразного «иждивенца» (государства или собственных детей – в зависимости от уровня развития общества).

Каждый из этих этапов связан с обретением нового статусного набора и освоением новых ролей. Продолжительность каждого из этапов и его содержание определяющим образом зависят от уровня развития общества.

Помимо фаз (этапов) процесса социализации следует выделять также понятие «содержание социализации». Взаимодействие с себе подобными в процессе социализации, когда одна социальная группа обучает «правилам жизни» другую, называется становлением социального «Я». Содержание социализации – не только обретение социальной и экономической самостоятельности, но и формирование личности.

Становление социального «Я» возможно только как процесс усвоения мнения значимых других обо мне, которые служат своеобразным зеркалом «Я». Можно сказать иначе: на социально-психологическом уровне становление социального «Я» происходит через интернализацию культурных норм и социальных ценностей. Напомним, что интернализация– это превращение внешних норм во внутренние правила поведения.

Как уже говорилось, социализация человека представляет собой продолжающийся всю жизнь процесс усвоения культурных норм и освоения социальных ролей. Как мы теперь знаем, на социальную роль оказывает влияние множество культурных норм, правил и стереотипов поведения, она незримыми социальными нитями – правами, обязанностями, отношениями – связана с другими ролями. И все это надо осваивать. Вот почему к социализации более применим термин «освоение», а не «обучение». Он шире по содержанию и включает в себя обучение как одну из составных частей.

Поскольку на протяжении жизни человеку приходится осваивать не одну, а множество социальных ролей, продвигаясь по возрастной и служебной лестнице, процесс социализации для человека продолжается всю жизнь. До глубокой старости он меняет взгляды на жизнь, привычки, вкусы, правила поведения, роли и т. п. А теперь приглядимся несколько пристальнее к содержанию каждой из фаз (этапов) социализации.