Remember to change your signature file periodically. no matter how big the forum, after a while everyone who'd want to see it has seen it. making regular changes, even for promoting the same product, can bring hot fresh customers. however, it is advisable to consult with your doctor before you consume any weight loss products. user reviews can also help in choosing the best weight loss products. @radiantfarmsketo/radiant-farms-keto-how-fast-will-i-lose-weight-1fb352609e

Объяснение:

Термін «педагогіка» отримав свою назву від грецьких слів paidos — дитина і ago — вести. У дослівному перекладі paidagogos означає «проводир дітей». Педагогом у Стародавній Греції називали раба, який брав за руку дитину свого господаря і супроводжував її до школи. Поступово слово «педагогіка» стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту. Так педагогіка стала наукою про виховання і навчання дітей.

Сучасна педагогіка — це наука про виховання людини. Під поняттям «виховання» в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток, тобто вживаємо його в найбільш широкому значенні.

Виховання виникло разом з появою людського суспільства. Воно невіддільне від соціального відтворення поколінь, природної потреби готувати до життя нащадків. Саме тому виховання є загальною і вічною категорією.

Педагогічні уявлення, знання складалися в практичному досвіді. За свідченням наскельних малюнків задовго до людської цивілізації виховання дітей здійснювалося шляхом включення їх у життя роду або сім'ї: залучення до праці, полювання, спорудження житла. У деяких племенах почали виникати своєрідні «школи» — хижі, де люди похилого віку готували підлітків до дорослого життя. Педагогічні знання систематизувались у вигляді висновків, порад, рекомендацій та існували в народних звичаях, обрядах, традиціях, народній творчості. Цей своєрідний звід правил і нормативів став джерелом розвитку соціальної поведінки людини в своїх основних постулатах: сповіді працелюбності, гостинності, любові до природи, взаємодо , милосердя, поваги до старших, миролюбства, — того, що пізніше увійшло до кодексу життя цивілізованого суспільства, стало першоосновою педагогічної науки й практики.  

Науку часто ототожнюють із знаннями, що є грубим непорозумінням. Наука — це не лише знання, а й свідомість, тобто вміння належно користуватися цими знаннями.  

 Праведна думка - це результат виховної діяльності справедливої держави. З іншого боку, найголовнішою передумовою самозбереження держави є формування громадян у дусі праведності. Таким чином, інтереси держави і окремої людини взаємопов'язані. Педагогіка підпорядковується політиці. Навчання набуває цілеспрямованого і жорстко виховального характеру.  

До початку XVII століття педагогіка продовжувала залишатися частиною філософії. Відокремлення її від філософії й оформлення в наукову систему пов'язане з іменем великого чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592—1670). У 1632 році Коменський створив видатний твір «Велика дидактика», який започаткував науку про процес навчання, а в 1633 році — перше в світі спеціальне керівництво по вихованню дітей дошкільного віку «Материнська школа». Усі педагогічні твори Я.А.  

В Україні відбувалися ті самі процеси народження педагогіки в надрах філософської думки. З часів Київської Русі до нашого часу дійшли настановні твори з виховання: збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого і «Правда» Ярославичів (його синів), «Повчання Володимира Мономаха», «Житіє Євдокії Полоцької», «Повчання дітям ченця Ксенофонта», низка уривків з часописів та листів, де подаються описи народних традицій виховання дітей у сім'ях, ставлення батьків до своїх нащадків, моральні сентенції поведінки людини в товаристві.

Вершиною української народної педагогіки сучасні дослідники вважають козацьку педагогіку, яка втілює в собі «національну психологію, характер, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу»1. Основою виховання дітей змалку були провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенність особи, народовладдя). У малечий період, а далі — на родинно-шкільному ступені провідне значення мали культ Батька і Матері, Бабусі й Дідуся, Роду і Народу.  

Розвиток педагогічної думки в Україні тісно пов'язаний з прогресивними течіями в російському та українському соціальному житті, що зумовлено історичними причинами.

Объяснение:Філософія – це наука і світогляд, метод і методологія,

логіка й теорія цінностей (ідеологія), які виконують

гносеологічну, світоглядну, аксеологічну і багато інших

функцій. Причому, як стосовно буття загалом, так і його

окремих підрозділів, зокрема. В цьому контексті ми говоримо

про філософію як особливу сферу духовно-практичного

засвоєння світу і, водночас, як про сутність того дійства

(процесу, відносин), яке розгортається у просторі і часі. У

першому випадку мова йде про філософію в її класичному

розумінні як онтологію і гносеологію, соціальну філософію і

філософію історії, логіку і аксеологію. В другому – про

філософію науки і культури, філософію історії і політики,  

7

філософію права і релігії. Означену низку “філософій” можна,

очевидно, продовжувати. Наразі немає підстав, за якими ми

можемо “відмовити” у праві на існування такій відносно

самостійної галузі пізнання, як філософія освіти. А оскільки це

так, потрібно осмислити цей феномен у такому самому обсязі і

визначеннях, як філософія права, релігії, науки чи культури.

В інтелектуальній історії людства відома тісна взаємодія

філософії і педагогіки. Будь-яка педагогічна система завжди

своїм підґрунтям мала певну філософську систему, а будь-яка

філософська система як прикладне втілення реалізувалася

через педагогічні принципи та ідеї. Те, що ці сегменти науки,

культури, духовного життя суспільства як такого пов'язані одне

з одним, – очевидно. І педагогіка, і філософія займаються

ЛЮДИНОЮ, формуванням її духовного світу, загальної

культури, підготовкою до життя в самому широкому розуміння

цього слова. Проблемою є інше: яким чином і на яких засадах

здійснюється їхнє органічне поєднання, що конкретно означає

створений на цій основі синтез, яку функцію він виконує і як

змінюється в історичному просторі і часі?

Заглиблення в історію розвитку філософії і педагогіки дає

підстави для висновку про те, що всі великі і видатні педагоги,

як правило, були водночас відомими філософами і, навпаки, –

практично кожен великий філософ, як правило, завершував

“будівництво” своєї філософської системи етикою, головний

зміст якої складали вчення про мораль, теорія освіти і

виховання. Візьмемо, наприклад, античних мислителів. Фалес і

Демокріт, Сократ і Платон, Аристотель і Парменід. Хіба вони

були лише філософами? Хіба вони не бачили життя? Хіба їх не

цікавила доля людини, її навчання і виховання? Звичайно,

були, бачили, цікавила. Їхні етичні погляди – це чиста

(теоретична) педагогіка. Лише з тією різницею, що

висловлювалася вона на відповідному категорійному рівні,

систематизовано і у відповідності до загально-світогляднх

установок тієї доби. І не менше.

Те саме можна сказати й про великих педагогів. Руссо і

Коменський, Пирогов і Дистервег, Толстой і Ушинський,

Макаренко і Сухомлинський. Всі вони були не лише

знаменитими педагогами, але й видатними філософами,  

8

оскільки намагались осмислити всезагальне, наблизити його до

ЛЮДИНИ, опрацювати механізми переведення в площину

конкретної навчально-виховної діяльності.

Цей взаємозв’язок є, звичайно, невипадковим. Філософія і

педагогіка є науками про людину, яка живе в суспільстві,

виконує певні соціальні ролі, реалізується (або не реалізується)

в ньому як особистість. Підготовка до життя – здобуття знань,

формування необхідних вмінь і навичок, світоглядної і

моральної позиції, загальної культури тощо, тобто, становлення

людини як особистості – складає основний зміст педагогічної

науки. Центральною є ця проблематика і у філософії. Саме тут

розгортається предметне поле співробітництва цих, здавалося б,

таких різних областей пізнавальної і практичної діяльності.

Саме тут здійснюється їхня взаємодія. “Саме тут, – як мовили

давні, – Родос”, де ми “маємо стрибати”, якщо хочемо

проникнути в сутність проблеми, а не обмежитися зовнішніми,

дотичними характеристиками.

Зрозуміло, кожна з означених дисциплін “добирається до

людини” своїми пізнавальними засобами, виконуючи при цьому

свої специфічні завдання. “Різність” предметів філософії і

педагогіки у науковій літературі відображена належним чином.

Що ж стосується їхньої єдності, то розмова лише

розпочинається. Характерно, що вона розгортається як розмова

про філософію освіти.